Ця липа спить...

Ця липа спить, загорнута в тумани,

У позолоту щедрої парчі,

Їй на долоні золотом багряним

Кленова гілка плаче уночі.

Кущі малини, сірі і безлисті,

Шепочуть їй про березень хмільний.

Вже поруділи трави шовковисті

І невгамовні стихли цвіркуни.

Ця липа спить, напоєна вітрами,

Обшарпана непроханим дощем.

Дарма, що серпня вирізьблені брами

Закрила осінь бронзовим ключем.

І може їй не випаде у квітні

Зазнати вкотре цих метаморфоз,

І гілочки, оголені тендітні,

Скує нещадний вранішній мороз...

Та всеодно ці мрії щонайвищі

Не спопелити. Буде ще весна!

Ця липа спить... Прислухайся у тиші,

Як невагомо дихає вона...

Колись, отак заснувши ненароком

Під тихий шепіт листя восени,

Піду і я легким повільним кроком

В розмай п'янкої вічної весни...

Автор: © Наталя Данилюк