Цій
осені так до лиця
зореокі
жоржини
і китиці
пишні
рожевих
п'янких хризантем.
Вже небо
вантажить
на гарби
пухнасті перини,
розплавивши
вулиці
свіжим
ранковим дощем.
Цій
осені так до лиця
мій
меланжевий шалик
і смуток
в моїх
перестиглих
бузкових очах.
Обсипались
груші
в садку,
мов добірні опали,
і липа
стара
заянтарилась,
ніби свіча.
Ця осінь
настояла
день на
медах і кориці,
на
пінній робусті
з
небесним парним молоком.
В
муслінових сукнях
вербові
заплакані жриці
вишіптують
сонце
руде над
лазурним ставком.
Цій
осені так до лиця
жовта
барва розлуки
і наше
прощання
гірке на
розхресті доріг.
Тримаю
тебе, як берізонька
серпня,
за руки
і туга
кришталиться
в теплих
зіницях моїх.
Автор: ©
Наталя Данилюк
Немає коментарів:
Дописати коментар