Григорій Тарасовський
Над Україною, мов громом,
Лихая вістка пронеслась –
«руськоязичний» з Білозором,
За Україну поквитавсь.
Не стало сина України –
Він українською й співав
Свої пісні, мов ті перлини,
Він Україні дарував.
Не стало ще одної краплі
У пересохлої ріки.
А голосу співця – в ансамблі,
Заснув не з Божої руки.
Ще до Шевченка, ще до Стуса
Тоді, як стали ми «брати».
Коли настав наш Емський Статус
Не взмозі рідною ректи.
А що ж відчули відщепенці,
Невже не мучить совість їх?
Живуть на Україні-ненці
Й пісень співають не своїх.
Допоки ж цей гордіїв вузол,
Давитиме нам шию й нить?
Чи не пора б уже указом
Навіка пута розрубить,
Щоб ми жили в своїй державі
І свою мову берегли.
Щоб називались українці –
Візьмімось за руки, брати.
Немає коментарів:
Дописати коментар