БОЖЕ ТАВРО

Василь Ковтун

У безкрайні славетні простори,

Де панує могучий Дніпро,

Де зійшлися і небо, і гори,

Закарбовано Боже тавро.

Воно вписане в колосі жита,

Воно в запаху спілих пшениць,

Воно потом у землю пролите,

Воно в звуках священних дзвіниць.

Воно в думці і пам’яті діток,

Воно в грудях святих  матерів,

Воно в гоміні бджілок і квіток,

Воно в погляді мук шахтарів.

Воно в небі кружляє з орлами,

Воно в морі веде кораблі,

Воно там, де господарські брами,

Воно там, де кують ковалі.

Воно дихає подихом вітру,

Воно в громі розкутих небес,

Воно салом лягає в макітру,

Воно там де Батурин воскрес.

Воно кличе до правди і волі,

Воно сниться у праведних снах,

Кобзарями освітлює в школі

Козаками, що сплять у полях.

Воно плаче знедоленим людом,

На весіллях співає пісень,

Воно вкрите брехнею і брудом,

Воно світле, як сонячний день.

Воно в чорну і ясну годину

Посилає натхнення свої,

Воно совістю дихає в спину,

Коли зве на священні бої.

Воно думає думу глибоку,

Воно кличе у пам’ять віків,

Піднімається  з нами в толоку

Та відроджує рід козаків.

І куди б ми не кинули оком,

Де б не стрілись із злом і добром,

З кожним часом і пройденим кроком

Ми живемо із Божим тавром.

Нехай знає і свій, і чужинець -

Не відмитись від того тавра,

Бо твій рок - ти навік українець,

Ним і вмреш, як настане пора!

07.02.2012р.