По кому — подзвін? А по нас.

По кому — подзвін? А по нас.

По кому — дощ? І ніч по кому?

По нас. І капає за комір

із верхньої полиці час.

О втрати розуму й душі!

Хто вловить світ єдиним ротом,

який спотворила скорбота?

Даремне,— сам себе оговтуй

(Хіба ж самого не достоту?).

О втрати розуму й душі!

Зелені втрати! Жовто-жовто.

На старість — сам себе оговтуй,

здавай зелені рубежі.

Стікає вік. І час тече,

немов пісок в осклілім горлі,

і ти, осклілий, сам у горі.

Один — у горі. І рече

до тебе Той, хто був тобою,

а нині підсусідком став:

"Як важко жити між ослав

і між собою і добою

відчути накол, що росте

і здатен душу засьорбнути,

і ані жодної покути,

і ще глухонімує степ,

в'юнкий, як жгут. Аж стане страшно,

так важко висохлим очам!

А поки не ущухне гам

шепчу беззубим ротом: "Даждь нам".

ВАСИЛЬ СТУС