Якщо є віра – то народу жити!

Від сліз і крові чорна в нас земля

 Промокла і просякла на весь ріст.

 І досі з зір рубінових Кремля

 Стікає кров на Мавзолей-поміст.

 Просякли нею мури у Кремлі,

 Вона сочиться, з цегли проступає.

 А в Україні, в кожному селі

 Земля від крові чорна виглядає.

 Над тим помостом досі вороння

 Кружляє зграя, каркає щосили.

 Людиноненависницьке вчення,

 На цьому місці кров’ю окропили.

 Для поклоніння капище звели

 І труп вождя у саркофаг поклали,

 Тут ангели ніколи не жили,

 Бо душі чорту завжди продавали.

 З помосту того правили кати,

 В крові по лікті, кров аж по коліна.

 Для їх химерної, примарної мети

 Була потрібна, як повітря, Україна.

 Її багатства – вугілля, хліб, метал,

 Терплячі, добрі, працьовиті люди.

 На  їх кістках возвели п’єдестал

 Режиму зла, безбожництва, облуди.  

 Повсюди з бронзи ідолів звели

 Дітей в церквах хрестити не давали.                  

 Слізьми і кров’ю землю залили,

 Мільйони пухли, з голоду вмирали.

 Хто в цьому пеклі вижити зумів,

 Молився Богу за своє спасіння.

 Він у війну про це ще пожалів,

 Така страшна, кривава була бійня.

 Цю землю трупом дочок та синів,

 Святою кров’ю здобрено – як гноєм!

 Дніпро не раз від крові червонів,

 Народе мій – ти завжди був героєм!

 Але ж вождям був зайвий героїзм,

 Гарматне м'ясо лиш могли цінити.

 То ж лине з вуст, сьогоднішніх, цинізм,

 Що мов могли, без України, побідити.

 Зловісне знову в’ється вороння,

 Нас до нових заманюють союзів.

 Як мед, солодка, ллється їх брехня,

 Із вуст єдиновірних, ніби друзів.

 Невже історія не може нас навчити?

 Полеглих душі дивляться з небес.

 Якщо є віра – то народу жити!

 Христа розп’яли, але він воскрес!!!

 14.01.2012 р.  Мирослав Вересюк.