ГОЛУБКА З ОЛИВОЮ

Злетіти б  над Україною

Таким от голубом Пікассо…

… До Севастополя дружина

Взяла квиток у касі.

От треба їй без мене їхати:

Я розумію – допомогти подругам…

Як найде що на сестру їхню:

Трах-бах і – в  подорож.

Залишаюсь один-на-один з морозами.

Розправив крила – куди б мені?

Настрій – стервозний.

До стерви якої б, може? Ні!

Прив’язала отак до себе – дивуюся:

Щоб на відстані… І безланцюжно.

Невже  до останнього пульсу

Буду вірним мужем?

Але якщо подумав про це,

Думка не буде зрадою,

Як сам процес,

Коли в чужі обійми падаєш?

Що це зі мною коїться?

Дивне відчуття свободи.

Що за сліпуче колесо

В небі так радісно ходить?

Сонце? А може, це я, розбуджений,

Злетів голубом над Україною

І золотий килим судженій –

До Севастополя стелю дружині.

Щоб їй сонячно їхалося.

Щоб їй сонячно верталося.

А в мене за вікнами віхоли.

Грудню, доліталися!

Шкода, немає каміна в нас.

То грівся б і дожидався:

Приборканий дружиною,

Голуб Пікассо…  

Зарився в книжки – заспокоївся.

Сублімація в слово вилилась.

Гріюся вірності поясом.

Річ корисна, як виявилось.

Повернулася, як з оливою

Голубка в Пікассо.

Так мирно й щасливо в нас,

Коли разом.

Так легко мені літається

І дихається Україною.

Стою на станції –

Цілуюся з дружиною.

Іван Левченко, першодрук, 8 грудня 2012 року