ЛЮДИНО, ОДУЖУЙ!

 Наталія Крісман

У кожній Людині

 На денці у серця

 Є крихітка раю, -

 Ти знаєш чи ні?

 То чом безупинно

 Шукаємо жертву,

 Її роздираєм,

 Немов на війні?!

 Вростає байдужість

 У нас споришами.

 "Яке милосердя?

 В нас ера вовків!" -

 Ти кажеш, мій Друже,

 Без тіні розкаянь,

 І в голосі твердо

 Відлунює гнів.

 Не слово - цикута*,

 Жалі в небо квилять,

 Довіра на друзки,

 Мости у вогні,

 Душа на розпутті,

 Надломлені крила,

 І двом - надто вузько

 На стежці одній...

 Для ближнього стигне

 Отрута в бокалі -

 Традиція давня

 Людської пихи.

 Кривавляться стигми,

 "Світ надто лукавий!" -

 Таке виправдання

 Лише для слабких.

 В життя круговерті

 Стираються грані

 Між світлом і тінню,

 Між добрим і злим,

 Втрачають опертя

 Людські сподівання

 На вічне й безцінне...

 Суцільні вузли

 Надміцно сплелися

 У сітях омани,

 Що згублені душі

 Затягує в вир.

 Лиш янголи в висі

 Скривавлені рани

 Оплакують дужче,

 Аніж до сих пір...

 Людино, одужуй!

 Сама ж собі лікар,

 Пусти в душу світло,

 Збори в собі зло!

 А знаєш, мій Друже,

 Мистецтво велике -

 Ненависть зцілити

 Любові теплом!

 Цикута* - отрута, яка зафіксована в анналах світової історії, як речовина, якою отруїли в свій час великого Сократа...