Із пророчої поеми Євгена Гусєва « І ангел засурмив…»

І зріло око, що землиця,

 Як має вже видозміниться,

 В стихійнім горі вогнянім,

 Багато душ ховала в нім;

 І люди стали вщент брехливі,

 Жаденні й богозневажлИві ...

 Ні совістю, ні серцем - не живі,

 До себе, стягнувши міцні

 Пороки пристрасті й наживи,

 І ... ознаки остатків днини ...

 Передрікалось нам в нещасті,

 І все збувалось в певнім часі,

 До того ж люди знов схилились,

 За що їх предки поплатились ...

 До того ж знову ми йдемо

 І своїх діток ведемо,

 В бажанні грошей, слави, влади,

 І пристрастей вдоволень ради.

 Розумний зрозуміє легко,

 Душею бачачи далеко.

 І щоб не капала сльоза,

 Щоб Світ збагнути й вберегти,

 У того очі є й слова,

 І гострі, як мечі думки ...

 И зрело око, что землица,

 Пред тем, как видоизмениться,

 Горя стихийных бед огнём,

 Премногих погребала в нём;

 И люди стали очень лживы,

 Надменны, алчны, злоречивы…

 Умом и совестью – не живы,

 К себе стяжая всё сильней

 Пороки страсти и наживы,

 И… признаки последних дней…

 Хоть предрекалось нам несчастье,

 И всё сбывалось в одночасье,

 К тому же люди устремились,

 За что их предки поплатились…

 К тому же снова мы идём,

 Детишек за собой ведём,

 Желая славы, денег, власти,

 И утоленья низшей страсти.

 Разумный всё поймёт легко,

 Душой увидев далеко.

 И чтоб не капала слеза,

 Чтоб Мир понять и уберечь,

 Тому дарованы глаза

 И мысли, острые, как меч…

Чумак Катерина.