Видубичі

Олеся Сінчук  

Живу я там, де видубав Перун,
Де вмить  послухались Дніпрові хвилі,
Бо Діти Сонця кликали… Бурхливий
І мудрий вітер обіймав кору
Дубів священних… Зоряні віки
Стелила Мати-Лада нам під ноги,
Ми серцем бачили святі дороги,
І йщли по них… Та сплинули віки,
Розтанули легенди, наче сни…
І залишився тільки вид з балкону
– Дніпро, закутий в промислову зону
І світле небо – кожної весни!
А серце вірить – заповітний гай
Ще забринить забутими піснями!
Біжу босоніж Києвом весняним,
І кличу знов: - Перуне, видубай!