ПРОЗРІВАЙ І СВІТИСЬ!

Долі вічі сліпі?

 Ні, то душі незрячими стали,

В веремії терпінь

 Мрій, котрим вже не збутись, навалом,

Споконвічна хандра

 Метастазами світ оповила,

Що не день - тіні драм

 Розправляють над ним чорні крила.

Б'ють зневіри дощі

По обличчю, навідмаш, без жалю,

У схололій душі

 Всі джерельця надій повсихали,

Тягарями провин

 Нас все більше схиляє додолу,

Поміж тисяч стежин

 Не знаходимо ту, що не коле.

Кожен погляд наскрізь -

Відсудомлює душу на друзки,

Знову спалений міст,

 Двом на стежці одній надто вузько,

У пустелях облуд

 Вже немає і крихти від істин,

Де він, Вищий той Суд?

 Чи колись нам до нього доплисти?!

Ми живемо в надрив,

 Кожна думка - мандрівка у себе,

Крізь холодні вітри

 Прориватись хоч важко - все ж треба.

Хоч недолі змія,

 Наче зашморг, стискає нам душу,

Та ми з древа життя

 Опадати завчасно не мусим!

У самому кінці,

 Де усі вже стираються грані,

Проглядається ціль,

 До якої дійшовши, всі рани

Ми загоїм колись,

Доторкнувшись до вічного Світла...

Прозрівай і світись!

 Вір - навесну наш світ знов розквітне!

Автор: © Крісман Наталія