Тетяна Тищенко
Не на поталу ниви засівали.
Не для руїни зводили міста.
Не для торгівлі цінності плекали
у душах молодих.
І очі в небеса
підводили тому,
що вирости хотіли
з приземлених бажань
до вищих устремлінь.
Та обпалив вогонь
не розпростерті крила,
прибила до землі
страшна душевна лінь.
Манкуртами живуть
нащадки хліборобів.
У душах молодих
квітують бур’яни.
Матеріальних благ –
їх не бува багато.
А в птаха два крила –
з одним не підлетіть.
Прискорення росте,
а думка не встигає
осмислити все те,
що творить сила й культ
глобальних грошей, –
благ злочинної культури.
Пора спинить цей біг,
бо вже тріщить планета,
пустелі розляглись
там, де були степи,
озонові дірки,
отруєне насіння!
Навіщо той престиж
у одязі й авто,
в пияцтві і розпусті,
в наявності рабів?
Відродиться не все.
Померле – чи воскресне?
Загублене знайти
удасться, ох, не всім…
Немає коментарів:
Дописати коментар