РЕФЛЕКСІЙНЕ

Тетяна Тищенко

Кароокий вітер, 

синьоокий вечір.

 І бузкова тиша,

солов’їний звук…

 Там десь, у дитинстві –

почуття найперші,

 несміливий погляд,

мимовільний рух.

 І бузкову тишу,

і тюльпан рум’яний

 спогадом колише

вітер з далини.

 Ми були несмілі,

ми були пречисті,

 ми любили просто

ідеал краси

 за глибокі очі,

за правдиві мислі,

 за щемку тендітність,

за легку ходу.

 Ми були готові

витерпіти муки,

 прихилити небо;

нести на плечах

 ношу зобов’язань,

тягарі розлуки,

 слабкості кохання,

материнський страх.

 Ми не уявляли:

обманути сина,

 зрадити надію матері – о, ні!

 Ми не уявляли,

що за таку ціну

 влаштувати можна

успіхи свої.