Є тисячі доріг,
мільйони вузьких стежинок,
Є тисячі
ланів, але один
лиш мій.
І що
мені робить, коли
малий зажинок
Судилося почать
на ниві нерясній?
Чи викинути
серп і йти
байдикувати,
Чи долю
проклясти за лютий
недорід
І до
сусід пристать наймитувати
За пару
постолів і шкварку
на обід?
Коли б
я міг забуть
убоге рідне поле,
За шмат
ції землі мені
б усе дали...
До того
ж і стерня
ніколи ніг не
коле
Тим, хто
взува холуйські постоли.
Та мушу
я іти на ріде поле
босим,
І мучити
себе й ледачого
серпа,
І падати
з утоми на покоси,
І спать,
обнявши власного снопа.
Бо нива
це - моя!
Тут я почну
зажинок,
Бо кращий
урожай не жде
мене ніде,
Бо тисяча
доріг, мільйон вузьких
стежинок
Мене на
ниву батьківську веде...
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар