Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок...

Є  тисячі  доріг,  мільйони  вузьких  стежинок,

 Є  тисячі  ланів,  але  один  лиш  мій.

 І  що  мені  робить,  коли  малий  зажинок

 Судилося  почать  на  ниві  нерясній?

 Чи  викинути  серп  і  йти  байдикувати,

 Чи  долю  проклясти  за  лютий  недорід

 І  до  сусід  пристать  наймитувати

 За  пару  постолів  і  шкварку  на  обід?

 Коли  б  я  міг  забуть  убоге  рідне  поле,

 За  шмат  ції  землі  мені  б  усе  дали...

 До  того  ж  і  стерня  ніколи  ніг  не  коле

 Тим,  хто  взува  холуйські  постоли.

 Та  мушу  я  іти  на  ріде  поле  босим,

 І  мучити  себе  й  ледачого  серпа,

 І  падати  з  утоми  на  покоси,

 І  спать,  обнявши  власного  снопа.

 Бо  нива  це  -  моя!  Тут  я  почну  зажинок,

 Бо  кращий  урожай  не  жде  мене  ніде,

 Бо  тисяча  доріг,  мільйон  вузьких  стежинок

 Мене  на  ниву  батьківську  веде...

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО