Василь Ковтун
У небі купол. Десята ранку,
В тривозі сповнена душа,
Шакал служивий біля ганку
Відкрити двері поспіша.
Летять авто, звучать клаксони,
Спотілі й змучені пани,
Сховавшись в коло охорони,
Спішать ялозити штани.
Округу ріже мертвий погляд,
Укрита воском шкіра тіл,
Надмірний за собою догляд -
Звичайним смертним вододіл.
Їм не знайома щирість люду,
Кохання радісних сердець,
В ділах оспівують Іуду
І кожен відданий співець.
У них своя святиня й сутність,
Своя у жилах б’ється кров,
Лиш гострі ікла їх могутність,
Їх дзвін нехрещених церков.
Відкривши двері саркофагу,
Вони покажуть власну суть,
Вгамують люту черству спрагу,
Як нові жертви принесуть.
Тому й спішать у царство зали,
Де пахне кров’ю бріолін,
Продажні вбивці-кардинали,
Несучі Воланду уклін.
Їх в кожну мить стає все більше
Обранців зрадних поколінь,
Тих, що на бій ішли раніше,
А нині власну зжерли тінь.
Летять авто, звучать клаксони,
Від слини давляться пани,
В крові по вуха віп-персони
Спішать на бал до сатани.
Скликає збір, шумить катівня...
Народ у думі зажуривсь,
Не чути поклик співу півня,
Десь промінь сонця забаривсь…
30.07.2012р.
Немає коментарів:
Дописати коментар