Добу звичайну, звичні краєвиди...

Добу звичайну, звичні краєвиди

і відтин часу хтось наміряв нам,

а хочеться відчути пульс Овідія

й своїх ягняток пасти в бур’янах.

Ловити світ, ціпок у руки взявши,

допоки нас по смерті не впійма

доба звичайна, краєвид – як завше,

лише тебе у часі тім нема.

Доба звичайна Янусом дволиким

прошепотіла: «Хутір свій залиш.

Столиця кличе. Всі вагання викинь,

несамовитий мій Панько Куліш».

І ти піддавсь о тій непевній днині,

шукав незвичність, краєвид новий.

Молилось серце кетягам калини,

а ти  слова чужих беріз ловив.

І мудрував, щоб гарно їх з’єднати,

як Чорну раду і Череванів,

кістки козацькі й Пітера пенати…

Як возз’єднати Січ і царський гнів?..

Невже повірив: є доба – звичайна?

І ти, Тарасів друг, – простий Панько?

Доба велична може стать печальною,

як власний дух не звільниш від оков.

               Антоніна Царук