ПРОСВІТЛІННЯ

Василь Ковтун

Краплина за краплиною,

Вже горя по вінець,

Живу лише хвилиною -

Коли ж цьому кінець?

Коли ж Господь помилує?

Коли прийде пора,

Як змиє горе хвилею

Любові і добра.

Коли ж розквітнуть маками

Поля зчерствілих душ,

Де нечисть вурдалаками

Свою все грає туш?

Коли ж проснеться сонечко,

Світ-промінь прилетить,

Загляне у віконечко

Та душу звеселить?

Коли ж славетні півники

Повернуть до могил

Злих упирів-розбійників

Посланців темних сил?

Коли ж хрестом закриюся

Із пам’яті віків,

Святим ученням вмиюся

Від чорних відьмаків?

Вже чаша переповнена,

Вже ллється через край,

Душа сум’яттям сповнена -

Борись або вмирай.

Коли ж я сам насмілюся

Та піднімусь до дій?

На когось все надіюся,

А вже у хаті Вій.

І з Божою молитвою

Вистругую кола,

Лиш праведною битвою

Спасалися від зла.

І сам себе терзаю -

Чому все це терплю?

Та все ж кола тримаю -

Комусь його встромлю!

02.02.2012р.