ЯСТРУБ

Видивляюся крізь хмари,

 Там такий хтось рідний серцю -

  Яструбина в небі пара

 Вище й вище... Не вдається

 Досягти до дна - не річка ж,

 Крилам сил де взяти стільки?...

 Раптом бачу - між смерічок

 Яструб сивий сів на гілку.

 Він пірнав у високості

 І орав крильми всі хмари,

 Розтинав їх на покоси,

 Малював чудні' примари,

 Гнав вітри по небоcхилі,

 Витинав химерні пазли... -

 Потішав так свого сина

 Батько-яструб, аж до спазмів.

 Розважав пташа щосили,

 Вчив його літати справно,

 Рвав на шмаття вітром крила...

 Не розбився. От і славно...

 Тож земля, мов рідна мати,

 Дала птахові притулок,

 Хоч для яструба літати -

 Був єдиний порятунок.

 Сивий птах тепер в гніздечку,

 Чистить втомлені пір'їни,

   Марить злетами сердечко...

     Яструб, сину - українець!...

Автор: Роман Лесюк