Тарасові...

 Катерина Чумак

Розлихословилось, Тарасе!

 Геть нидіє земля і гай…

 За козаками січ вже плаче…

 І не впізнати рідний Край.

 Весь люд чумний в містах і селах,

 Хоч панщини нема давно,

 І молодь ходить невесела,

 Бо виросла на ГМО.

 Степи не чують того співу,

 Що радісні несли пісні…

 Подарували море гніву

 Нам « українські москалі».

 Заполонили Україну,

 Добра накрали й нагород,

 Плюндрують мову солов’їну,

 А з нею ввесь чеснИй народ.

 Не чують люди твого слова…

 Чвалають мляво, мов глухі,

 І де б не став – одна розмова

 Про гроші тлінні та лихі.

 Ідуть роки… Пливуть століття…

 А ми все ті ж, як і колись,

 Трясемося від лихоліття

 Так, ніби з горем вже зрослись.

 Ти бач, Тарасе, ця зануда,

 Як заржавіла у життях…

 Відколи коримось абсурду,

 Ніяк не знайдемо свій шлях…

О, Боже, дай нам тої мочи!

 Наснаги, Господи, подай!

 Зібрати люд, що волі хоче,

 І захистити рідний Край.