НА ПОЛІ БОЮ

(Золоті платівки із зображенням мух)

Борис Мозолевський

Лежу один в долині серед ночі.

 Холоне тіло, покидає дух.

 Лиш мухи золоті летять ув очі -

 Навіщо стільки цих огидних мух?

У серці спис тужавіє від болю.

 В очах якась непевна каламуть.

 Лежать мої товариші по полю,

 І ворони зіниці їм клюють.

Все скінчено. Нас хитрістю здолали.

 Ми прямо йшли, а ворог манівцем.

 Навколо тільки коників хорали

 Та біла смерть з поораним лицем.

Чи так воно збулося, як гадалось?

 Палали в думах серце і чоло…

 Відмарилось. Відснилось. Відгойдалось.

 Спливло, неначе й зовсім не було.

Були – дитинство, мати, батьківщина.

 Кохання стрілось, щире і хмільне…

 Чого це стільки мух перед очима?!

 О, так, я не сказав про головне!

Ще – честь була. Окрилено, священно

 Ми гідністю сповнялися ущерть,

 Її несли крізь бій ми, мов знамено.

 Вона із нами… Бідна наша честь!

Ні, ні, не те… Простіть мене… це мухи…

 Коли б судилось знов почать життя,

 Я знов пройшов би всі тортури й муки,

 Щоб воскресити край свій з небуття.

Нас мало, і не в зброї наша сила.

 Нам наша правда вища всіх щедрот,

 Допоки гідність нас не полишила,

 Допоки не загине й наш народ.

Над мареннями нашими і снами,

 Із наших ран, і крові, і ганьби

 В нові світи ми проростем синами,

 Змужнілими стократ для боротьби.

Шануйте їх, лелійте їхню вроду!

 Кохані наші! Нас – не підвести.

 Крім гідності своєї і народу

 Нам нічого синам заповісти.

Вони зведуться, сильні нашим духом,

 І зайдам губи скривить переляк.

 І зорі, зорі, зорі, а не мухи

 Усіють їхній нездоланний шлях.

КАЯЛА

(Ліричний відступ на Калці)

Сумна, мов скаламучена, Каяла

 Із воїнством порубаним на дні,

 Душа моєї Скіфії стояла

 І гірко посміхалася мені.

Немов не посміхалась, а зітхала,

 Бо там, де вік двадцятий пророста,

 Вже бачила і чорну тінь Дахау,

 І Хіросіми спечені вуста.

І площі, де вестимуть нас на плаху,

 Як виноград, пускатимуть під прес.

 Від Палових побоїщ до ГУЛагу

 Проляже знаменитий наш прогрес.

І степ кричав, і пінилась Каяла,

 І сумно серед сірих кураїв

 Край Скіфи моя душа стояла,

 Покраяна тим криком до країв.