СКОРО ВЖЕ, СКОРО!

Знов хурделить снігами, сховалося сонце,

Світ холодний, чужий зазирає в віконце,

Завивають вітри, мов голодні вовчиська.

Так бракує тепла. Ти далеко і... близько...

Йду холодним провулком, скуйовджені коси,

У міжряддях - вузли, нерозплетені досі,

І пульсує  надривно у скронях - "Навіщо

Ми чуття всі ховаєм між рим наших віршів?".

Озирнися довкола, поглянь в свою душу,

Відшукай з поміж тлінного суть невмирущу -

Ту, що морок світів розчинити зуміє,

Чим у віршах поети окрилюють мрії.

Озирнися довкола, десь там, за межею

Хтось так хоче зріднитись з твоєю душею,

Наче Данко, він прагне розвіяти морок

Світлом серця тендітного... Скоро вже, скоро...

Линь же, Мріє, з вітрами у синь піднебесну,

Щоб дощами  надії пролитись навесну,

Прорости Пагінцем, хоч маленьким - та дужим,

Що примусить серця наші битися дужче!

Ну а зараз - хурделить снігами-жалями,

Поміж нами розлука і... Мрія між нами.

Ти поглянь - щось видніє на обрії близько,

Може, нашого щастя омріяна пристань?...

Автор: Наталія Крісман