БИТВА ПІСЛЯ ПЕРЕГОВОРІВ

(Сцена на золотому Солоському гребені)

Борис Мозолевський

Мій кінь упав, і ворог наді мною, -

 Ні щит не захистить вже, ні кинджал…

 Сам рідний брат, підкравшись стороною,

 Ціну своєму слову показав.

Злилося все у скреготі сталевім,

 До неба зойк встає на толоці.

 Від жаху поховались навіть леви,

 Зіщулившись до розмірів зайців.

Століття промайнули чи година? -

 Не буде ні століть вже, ні годин.

 Ми полягли, не ставши на коліна,

 І ось іду на ворога один.

І він уже заніс холодне жало,

 Та, перш ніж в серце вцілити мені,

 Хай сп’є і він жаги мого кинджала,

 Криваво захрипівши на коні…

За ним спішить розлючена підмога,

 Мені привіт готує з-під щита.

 А я один. Та ще зіниця бога.

 Та ще моя священна правота.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП

ПРО СКІФСЬКИЙ СТЕП

На Перекоп, тамуючи громи,

 Вітрила хмар спливають під вітрами.

 Черлений захід сизими крильми

 Розплескує по балках сизі трави.

Тройзіллям, полинами, чебрецем

 Цвіте твій день, розчахнутий, мов брама.

 Як я люблю сумне твоє лице,

 Безжально переоране ярами,

Мій рідний степе в злоті яворів!

 Де і вночі пізнаю камінь кожний.

 І запах трав, і пил твоїх доріг

 Вдихаю в себе глибоко й тривожно.

І мить – як вік, і світла кожна п’ядь,

 І обрій дивним сяйвом осіянний.

 І хмари, наче лебеді, летять,

 Ламають білі крила об кургани.