ЗАГРАТОВАНІ ДОЛІ

НаталіяКрісман

Каземати в обіймах ночі

 Зазирають до віч людям,

 В них відлунюють болем в грудях

 І ховають його в цемент.

 Заґратовані вікна хочуть

 У обіймах когось стискати,

 Волелюбцям ставати катом

 І розчавити їх ущент.

 Заґратовані наші долі,

 І рахунок їм - тисяч сотні,

 Упокорено йдем самотні

 В невідомості водоворот.

 Розгубили жадобу волі

 Під розкресленим в клітку небом.

 Ми забули - чого нам треба?

 Ми забули, що ми - народ...

 Заґратовані душі марять

 Свіжим вітром в спекотну днину,

 Зорепадом у небі синім,

 Життєдайним рясним дощем.

 І нема в світі більшої кари

 За найбільші в житті провини -

 В ріднім краї ставати чужинцем,

 Як неволя гірка пече!