Я НЕ ПІДУ, НЕ ЗДАМСЯ, НЕ ЗЛАМАЮСЬ!

НаталіяКрісман

Як я втомилась жити, мов та птаха

 З пробитим серцем, зраненим крилом,

 Бо кожен крок - неначе крок до плахи,

 А кожна мить - лиш ворогу назло.

 І сон не сон - суцільне шматування

 Душі моєї, вічно на межі,

 І кожен день - неначе бій останній,

 Де важко відрізнить свої - чужі...

 Втомилась від облуди цього світу,

 Від подолання прірв нерозумінь,

 Від тих, що хочуть так несамовито

 Душі мої сказати - "все, амінь!...".

 Напевно, що піддавшись цій утомі,

 Душа моя могла би вже спочить...

 Та краще, хай мене поб"ють всі громи,

 Ніж ворогам втамую ненасить!

 Я не піду, не здамся, не зламаюсь,

 Душі вогонь роздмухаю - нехай

 Вона щораз, мов Фенікс, воскресає,

 Аби життя вдихнути понад край!

 8.04.2010р.