ДИВО-ПТАХА

 Наталія Крісман

Може, птаха насправді не чорна?

 Чорнота її - тіні з могил,

 Що вповзають в пір'їни між крил

 Цим туманом пекельно-потворним,

 Поглинають її ясно-лик ,

 Витравляючи пам'ять про вічне,

 Забуттям її душу калічать,

 Витискають життя з неї сік...

 Вже й хрести на могилах, мов тлін,

 Все здається у мороку власті -

 Диво-птаха змагається з Часом,

 Проганяючи тіні провин.

 Ми усі на межі світло-тінь,

 Хтось уже й над пітьмою зависнув...

 Глянь, промінчик у мороці блиснув,

 Кращий світ душу жде на спочин!

 Що пророчать зотлілі хрести

 І про що їх молитви безмовні?

 Диво-птаха під неба покровом

 Досі марить про кращі світи...