СПРОТИВ

Василь Ковтун

Заковані ноги у пута,

Зап’ястя гризуть ланцюги,

В горлянку залита отрута,

У плечі свистять батоги.

Наруга виколює очі,

Затягує шию петля,

Висушує сльози дівочі

Просякнута кров’ю земля.

Загострені леза у спину

Дорогою на ешафот

Штовхають в сиру домовину

Нескорений подих чеснот.

У думах не чути ні крику,

Ні пла́чу змарнілих сиріт,

Лиш стримує лють напівдику

Свій гордий святий заповіт.

Хоч кроки й утримують пута,

Хоч біль батога й дошкуля,

Хоч жовчю й стікає отрута,

Хоч шию і давить петля.

Допоки ще дихають груди,

Допоки ще серце живе,

Мій спротив сильнішим ще буде!

І неодмінно кайдани порве!

15.04.2013р.