Вслухаюся в тишу. Та раптом,
немов хтось розтяв її -
Володар небесних полів, де паслись блискавиці,
У висях пронісся в своїй вогняній колісниці,
Розбурхавши простір, фарбуючи захід загравою.
В проваллях між хмар янгол білий дивився
розпачливо,
Потоками сліз чи дощу омиваючи грішників.
"Чом світло й пітьма так безладно в людей
перемішані?" -
Роздумував янгол й вимолював в Бога
пробачення.
Невдячними є за добро і шанують, лиш втративши
-
Любов і довіру, життя і безцінні всі цінності.
Тривожився янгол: " Коли вже єство
людське зміниться?",
Вдивлявся у світ, але той був подібним на
згарище.
Незрячими бродим наосліп, глухими до Істини,
Що проситься в вікна і двері душі запропащої,
Хрести, що несем, нам здаються щомиті все
важчими,
Вогнями зневір і облуди випалюєм пристані
Душі, що вдивляється в небо в надії -
розвидниться,
Та небо, здається, все дужче палає
загравами...
Допоки людина дорогами йтиме кривавими -
З небес буде чутно єдине - як янголи
схлипують!
Немає коментарів:
Дописати коментар