ЧАРИ БАРВIНКОВI
Не кидають народи _
порожнiх слiв на вiтер. _
Слова Павла Тичини _
ввiчу менi стоять: _
"О скiльки у природи _
немудро-мудрих лiтер, _
о скiльки у людини _
невмiння прочитать!" _
БАРВIНКОВИЙ ЦВIТ
Барвiнку, зимолюбку, всезелен,
з-пiд снiгу соки п'єш земнi жаждиво.
Ти на землi цвiтеш, як гобелен,
як наша мова - незбагненне диво.
Зазеленiв i цвiтом засинiв
на рiдних долах матерi Вкраїни,
як доля її дочок i синiв,
що в нiй, як i в тобi, є щось нетлiнне.
Пiд сонцем ти являєш торжество
й пiд снiгом, видиво вiчнозелене,
як мови української єство -
є в нiй, як i в тобi, щось незнищенне.
З калиною твiй переплiвся шлях,
з калиною твiй цвiт блакитний виник:
немов калина - дiвчина в пiснях,
i хлопець у пiснях - немов барвiнок.
На рiдну землю дивним сплетом лiг,
барвiнку наш, барвiночку хрещатий.
Ти сплетом лiг, як плетиво дорiг,
єдиний, як Днiпро i як Хрещатик.
СВIТЛИЙ ХРАМ
Акростих-загадка _
Шумливий плац, майдан а чи глухий
провулок,
Коли стоїть вона, рiднiшi нам;
Освячена трудом, завжди кипить, як вулик, -
Ласкавий i суворий свiтлий храм:
Адже писались тут i перша буква й нулик!
Хто вона?
Не вiдгадав? Притих? Вiдгадка майже поруч:
пiдкаже акростих - у загадцi лiворуч!
ЧАРIВНИЙ РОЗМАЙ
Загадка _
Не бачили, щоб жовкнув вiн,
зелений i взимi,
улiтку рясно стелеться
низенько по землi;
цупкi зеленi хрещики
на кiнчику стебла,
i синiй цвiт, i цiлий свiт,
i океан тепла.
Хто вiн?
(Барвiнок)
НЕЗЛИМ ТИХИМ СЛОВОМ
Я.Г.
Портрет Шевченка в затишнiй залi
На рушничковi - калини цвiт.
Старий учитель гурткiвцям юним
розповiдає про "Заповiт":
- В Переяславi зродилось
днем тяжким зимовим:
"Не забудьте пом'янути
незлим тихим словом..."
Але чом казав Шевченко,
нерозлучний з лихом,
щоб його згадали словом
i незлим, i тихим?..
- Незлим, - каже вчитель сивий, -
це в нас вiд природи,
це вiд совiстi людської,
вiд людської вроди.
Бо народ наш український
звiку незлобивий:
завжди хоче, щоб при ньому
й iнший був щасливий.
Таж i в пiснi: "Ой гай, мати,
ой гай зелененький,
десь поїхав з України
козак молоденький.
Од'їжджавши, шапку знявши,
низенько вклонився:
"Ой прощайте, слобожани,
може, з ким сварився!"
Завмерли учнi й дзвiнка не чули,
мов занiмiли в затишнiй залi.
Тарас дивився на них з портрета,
а вчитель сивий провадив далi:
- А чом Шевченко, що знався з лихом,
просив згадати ще й словом тихим?
Тому що тихо росте калина,
тому що тихо росте дитина,
радiє мати над нею тихо
i тихо плаче, як прийде лихо.
I тихе, й свiтле людське бажання:
в похiд виходить - щоб до свiтання;
iти в дорогу в час миру й згоди
на яснi зорi, на тихi води.
БАРВIНКОВЕ МIСТО
Чому зовуть Барвiнкове
це слобожанське мiсто,
що на рiцi Сухий Торець
збудоване воно?
Цю назву мiста iнколи
пояснюють двоїсто,
хоч справжня назва, iстинна,
цiкавить нас давно.
На мiсцi Слободи воно -
Барвiнкової Стiнки,
й хоч заснував колись його
козак на iм'я Шпак,
та, кажуть, що навколо там
росли ряснi барвiнки,
то й мiсто це барвiнкове
назвали саме так.
А є ще друга версiя -
цiкава теж сторiнка;
лелiє також нам вона
барвiнком у росi, -
що козаки отамана
славетного Барвiнка
побудували мiсто це
у всiй його красi.
Проти рожна перти,
ЛIЗТИ НА РОЖЕН
"Проти рожна перти,
проти хвиль плисти"...
А скажи одверто,
розумiєш ти
цi Франковi мислi,
знанi нам здавен,
i народний вислiв
лiзти па рожен? _
Кожен мовний чинник
завдає турбот:
як i звiдки виник
дивний цей зворот?
Вiд мужiв мисливих
цi слова iдуть;
у анналах сивих
знайдеш ти їх суть.
Я скажу при словi
сам рожен вiдкiль:
так в праруськiй мовi
звався гострий кiл.
На ведмедя ловчi,
йшовши напролом,
захищались ловко
гострим цим колом.
Ошалiлий, лютий,
пер несамохiть
i, рожном зiтнутий,
загибав ведмiдь...
Зрозумiв тепер ти
знане нам здавен
проти рожна, перти,
лiзти па рожен? _
НАВМИСНА МОРОКА
Загадка _
Я вам нею натякаю,
нею думать спонукаю,
щоб кмiтливий врахував,
що я нею приховав,
вас морочачи навмисне,
i тодi вiдгадка зблисне.
Що це таке?
(Загадка)
ЩО ПIДКАЗУЄ ЛТАВА
Де прадiд коней вiв на попас,
бо там росла хрумка отава,
старий засвiдчує лiтопис
поселення, що зветься Лтава.
Була тут, кажуть, неглибока
у степовому кураї
у Ворскли рiчечка-притока,
що звали Лтавою її.
Тепер калюжка лиш в канавi,
але iсторiя цiкава,
бо вiд поселення "по Лтавi"
i мiсто назване - Полтава.
У ДВОХ РОЛЯХ
Загадка _
Звичайна, друзi, загадка для вас;
вгадайте, про яке словечко мова:
простий числiвник це i водночас
це - наказовий спосiб дiєслова.
То яке ж це слово?
(Три)
чари барвiнковi
Умовi - чари барвiнковi,
аж сяють барви веселковi -
разки, вiнки словосполучень,
прислiв'їв, висловiв i фраз -
i знаєш їх, вживав не раз,
але береш, як вiчний учень,
i слухаєш рядки пiсеннi,
а бачиш все, немов на сценi:
"Несе Галя воду,
коромисло гнеться.
За нею Iванко,
як барвiнок в'ється".
Умовi - чари барвiнковi:
печаль i радiсть в рiднiм словi.
Iз ним i в пеклi ти i в раї.
I просто серце завмирає.
ТИ - ФIЛОЛОГ
Чи знаєш ти, що ти - фiлолог,
дитя кмiтливе i шпарке?
Сюди до рими слово полог_.
Ану скажи, що це таке?
А в тебе вже очицi грають,
ти кажеш: - Полог - те, що ним
завiшують чи покривають
(шовковим, плисовим, лляним).
То, певно, ти таки фiлолог,
дитя цiкаве i шпарке.
Сюди до рими слово Молох.
Ану скажи, що це таке?
Ти кажеш: - Молох - рiч не мила,
бо нам нагадує про смерть;
це - символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.
То, бачу, ти таки фiлолог,
дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох_.
Ану скажи, що це таке?
Ти мовиш гiдно, як колега:
- А сполох - це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.
Що ж, молодець! Ти любиш слово
i щиро прагнеш знань дiйти.
I слово квiтне барвiнкове,
коли любов'ю сяєш ти.
Тлумачиш назви свого краю,
гiр i долин, рiчок i нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.
Фiлолог ти. Це кожен бачить,
i кожен скаже без вагань.
Бо фiлологiя - це й значить
любов до слова i до знань!
Я ТВОРЮ НОВI СЛОВА
Загадка _
В словi знаєш де я є?
Пiсля кореня.
А призначення моє -
словотворення.
Я творю новi слова
або форми слова,
щоб красива i жива
розквiтала мова...
Хто я?
(Суфiкс)
ГЕОМЕТРИЧНО-БОТАНIЧНА
ЗАГАДКА
Цей термiн з геометрiї ми знаєм:
на коло схожа замкнута крива.
А справа лиш налiво прочитаєм -
стан яблука, коли ласун зрива.
Що це таке?
(Елiпс - спiле)
КОЖНУ ЛIТЕРУ ЦIНИ
Кожну лiтеру цiни,
бо немає їй цiни.
Ось вiдома в давнину
дудочка - сопiлка:
виймеш лiтеру одну -
i вже буде спiлка...
Сварка йде така, що ну! -
перепалка (бiйка):
змiниш лiтеру одну -
мирна перепiлка.
Змiниш лiтеру одну
у словечку бiйка -
i вже - леле - на сосну
мчить звiрятко бiлка.
Бiльше прикладiв не дам,
помiзкуй - придумай сам.
ЗАЙМЕННИКИ - ПСУВАЧI
Загадка - жарт _
Якщо до жарту ви готовi,
назвiть, кмiтливi дiтлахи,
тi два займенники у мовi,
що можуть зiпсувать шляхи.
Якi це займенники?
(Я - ми)
РИБАЛЬСЬКА Сiтка
Шарада _
Iз двох складiв я даю iменник
(в твоїй правицi розгадки нитка):
склад перший - частка, другий -
прийменник,
а разом буде рибальська сiтка.
Який це iменник?
(Не - вiд)
Нi пуху нi пера
Коли ви на екзамен
виходите з двора -
вам зичить голос мамин:
"Нi пуху нi пера!"
I все оте - i усмiх,
i маминi слова -
надiєю на успiх
у серцi ожива.
Та зичення все ж дивне:
хто так бажав? Кому?
Не ствердне, позитивне,
а навпаки. Чому?
Ловець колись на звiра
а чи на птаха йшов,
близькi ж боялись щиро
зурочити улов.
Тож зичучи ловцевi
удачi i добра,
казали молодцевi:
"Нi пуху нi пера!"
Та цей дотепний вислiв
ще й досi не вiдмер
i не лише мисливцiв
стосується тепер.
Отож у цьому сенсi,
бажаючи добра,
я всiм кажу вiд серця:
нi пуху нi пера!
ЛЕГКО ЧИ ВАЖКО?
Загадка _
З землi й дитя мене пiднiме,
хоч я не палиця й не м'яч,
але - о диво - через хату
не перекине i силач.
Вгадай: легке я чи важке?
I взагалi - що я таке?
(Пташине перо)
ПРО ДЯДЬКА I БУЗИНУ
Хоч роботи завжди тьму-
тьмущу мав наш тато,
та встигав на всi "чому"
нам вiдповiдати.
А вже вмiв тлумачить нам
швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?
Як не мiг щось пояснить
чи було не варто,
то задумувавсь на мить
i вдававсь до жарту.
Раз питає менший брат:
- Що таке платформа?
- Це великий, - каже, - плат
i вели-и-ка форма!
Ще про дядька й бузину
якось ми спитали.
- О, про це в старовину, -
каже, - повiдали.
Хлопець був такий, Лаврiн,
з'їздить в город мрiяв.
З'їздив раз до дядька вiн
з матiр'ю у Київ.
Як жили в селi вони,
то, було, не зрiдка
пирогами з бузини
пригощала тiтка.
Цього ж разу, як на грiх,
рiдна тьотя мила
бузиняниками їх
i не пригостила.
А Лаврусь їх полюбляв,
то й питає в мами,
чом це обiйшла, мовляв,
тiтка пирогами.
Мати каже: - То не зле,
й сподiватись годi:
дядько в городi, але
бузина в городi!
I вiд цього Лавруся
i вiд його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами -
як вiд чого часом щось
надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,
кажуть: от так дивина,
ну вже й невпопадько:
на городi бузина,
а в Києвi дядько!
ЩО ЗА ДIД У БАБИНIЙ СПIДНИЦI
Загадка _
Хоч росте вона i на городi,
є про неї загадка в народi:
"Стоїть дiд над водою
iз чорною бородою".
Хоч не вiн це, а вона
i зоветься
(Бузина)
ЛIТАЄ ПОПIД НЕБЕСАМИ
Загадка _
_
Хто лiтає попiд небесами,
що вiдомий вiн людинi кожнiй?
Названий точнiсiнько так само,
як i ваш звичайний подорожнiй.
Хто вiн?
(Супутник)
СЕ ЛЕВ, А НЕ СОБАКА
Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
i в буднi i на свята!
Питаємо: - А звiдки:
"Се лев, а не собака?"
- Це, - каже, - з оповiдки
про 'дного неборака.
Художнику Мартину
(був гордiсть вiн мiсцева)
замовили картину -
намалювати лева.
Намалював нiвроку.
О, звiрина страшлива!
А хтось поглянув збоку:
"Та в нього ж кiнська грива!"
Переробив - та наче
потрiбна знову правка:
у мордi щось собаче -
ось вiзьме i загавка.
Пащеку вiн поправив,
так хвiст - немов ломака.
То пiдпис i поставив:
"Се лев, а не собака".
Й тепер як щось не схоже
хтось виставить публiчно,
всi бачать, що негоже, -
сприймають iронiчно.
Мовляв, щоб розпiзнати,
що втнув якийсь чудака,
слiд, кажуть, пiдписати:
"Се лев, а не собака"!
КАМПАНIЯ I КОМПАНIЯ
Запитала Надя на уроцi мови:
- Юрiю Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанiя - правите на о ви,
а пишу компанiя - правите на а?
Осмiхнувсь учитель i сказав Надiї:
- Придивись, подумай, - рiзнi це слова:
мовиться про заходи чи воєннi дiї -
пишеться кампанiя - з лiтерою а.
А коли це група, де зiбрались люди
на пiкнiк, на гулi чи на торжество -
написання слова зовсiм iнше буде -
пишеться компанiя - з лiтерою о.
Аж Данило раптом пiднiмає руку,
мав завжди за муку цю складну науку:
- А якби полегшить, - пропонує Даня, -
та ввести єдине слiв цих написання?
- Нi, це неможливо, - вчитель вiдповiв. -
Цi слова вiд рiзних, вiд латинських слiв.
Перше з них кампанiя - не збагнеш нiколи -
йде вiд слова campus, по-латинi поле,
тобто битва в полi, де ведуть вогонь, -
це й було первiсне значення його.
Друге з них - компанiя - теж цiкаве слово.
I його стлумачимо не бездоказово.
I воно з латинi, зазирнiмо вглиб:
corn - прийменник разом, ну, a panis - хлiб.
Звичнi словотвори, все у тому ж дусi,
бо в розмовнiй мовi виникли з потреби.
Первiсне компанiя означало: друзi,
що хлiб-сiль звичайно дiлять помiж себе.
Всiм це зрозумiло? - Всiм, - гукають дiти.
- Що ж, - радiє вчитель, - це великий плюс.
I Надiя каже: - Як не зрозумiти?
Ну, принаймнi, - каже, - бiльш не помилюсь.
БЕЗ'ЯЗИКИЙ бухкало
Загадка
Що воно - хто запита:
всерединi - пустота.
Без'язикий i без вух,
тiльки й чути бух та бух!
Що це таке?
(Бубон)
I ЗНАЙДЕТЕ ОБОВ'ЯЗКОВО
Коли спонукає нас мовник
дослiджувать слово живе,
то нiби розвiдницький човник
по мовному морю пливе.
- Ось, - каже, - новеньке вам слово,
шукайте корiння, зерно -
i знайдете обов'язково,
вiд чого походить воно.
Словечко це - панiрувати:
семантику[1] має яку?
А Людочка: - Це коли мати
обвалює рибу в муку.
- I рибу, й битки, - каже Даня.
А вчитель: - Близькi до мети.
Але тут конкретне завдання -
походження слова знайти.
- Я думаю, - каже Надiя, -
що панiрували пани.
А що була панська це дiя,
то й слово лишили вони.
- Шукайте подiбних утворень, -
учитель втручається знов. -
Згадайте, де ще такий корiнь,
знайомi перегуки мов.
А Надя: - Та як не згадати?
Ми знаєм подiбнi склади:
ком-панi_-я, панi_-рувати, -
так ось веде нитка куди!
- Та це ж вiд латинського panis!
аж скрикнув Вакуленко Глiб. -
Це справдi знайома нам данiсть,
бо panis_ - ми знаєм - це хлiб!
В землю закидалося,
пiд сонцем гойдалося,
Загадка _
В землю закидалося,
пiд сонцем гойдалося,
в печi гартувалося,
запашним виймалося,
нам з вами дiсталося.
Що це таке?
(Хлiб)
брати ноги на плечi
В лiтню пору медову
у шкiльному саду
я розмову про мову
з дiтворою веду.
"От, - кажу я малеча -
мовний вираз вiзьмiть -
брати ноги на плечi,
як його розумiть?"
Стихли всi з настороги,
i хитринки в очах:
"Як це можна, щоб ноги
та були на плечах?"
Оля згадує вечiр:
"В нас гiмнастка одна
брала ноги на плечi -
майстер спорту вона!"
"Добре, приклад чудовий, -
я втручаюсь на мить, -
вислiв нашої мови
тут буквально звучить.
А стосовно до втечi?
Всi ж ви чули, мабуть:
кажуть - ноги на плечi -
споминай, як зовуть!"
Гриць задумався трохи:
"Е-е, немає дурних:
то на плечi не ноги,
а взуття, що на них!"
Бачив дiда вiн змалку:
у путi припече -
черевики на палку -
i завдасть на плече.
Коментуємо жваво
цей дотепний зворот.
Прислухайтесь: цiкаво,
як говорить народ!
ПIДКЛАСТИ СВиНЮ
Я вашу увагу на хвильку спиню:
хто знає, озвiться, будь ласка,
де вислiв узявся пiдкласти свиню_?
- Скажу, - лине голос Тараска. -
Я чув, що немовби за давнiх часiв
справляли якiсь iменини
й такому, що тiльки телятину їв,
пiдклали в тарiлку свинини...
- Ти, бачу, Тараску, на здогад мастак,
фантазiя - рiч непогана,
Та, кажуть, пригощений був неборак
iз почту татарського хана.
То ж вiрнi Корановi люди були,
твердим своїм схiдним канонам.
I їсти свинини вони не могли -
не велено їхнiм законом.
А вже як посунув на нас бусурман -
ми знали його всi слабини:
якщо був загарбник iз магометан -
вояки не їли свинини.
Тож схiдне своє диктували меню,
але наш народ не корився.
Щоб їм насолить - пiдкладали свиню, -
так, певно, й зворот утворився.
Не на те рятували дiди
Спонукав нас iмперський Прокруст [2]
до невiрностi рiдному слову.
В українця зринає iз уст:
"Я, ты знаешь, забыл свою мову!"
Як цього зрозумiть молодця,
що не здатен свого розкумекать,
коли навiть заблудла вiвця
не забуде по-своєму мекать?
Нашу мову в час горя-бiди,
не одної тяжкої навали,
не на те рятували дiди,
щоб онуки її забували.
ЗАЛЕЖНО ВIД НАГОЛОСУ
Загадка _
Вгадайте словечко - ми будемо радi:
два склади (подумайте, майте терпiння).
Як наголос зробим на першому складi,
то буде синонiм до слова насiння_.
Умова не стане для вас на завадi,
бо в значеннi змiна можлива єдина:
як наголос зробим на другому складi,
то буде синонiм до слова родина_.
Яке ж це слово?
(Сiм'я)
КАЛЕНДАРНЕ СЛОВО
Загадка
Слово є календарне в мовi,
є три звуки у цьому словi.
Варто перший лиш звук змiнити -
вже напiй ми зможемо пити.
Змiним другий - покаже клешнi
й поповзе у води тутешнi
Змiним третiй звук для забави -
буде вже синонiм канави.
Не потрапте туди в пiтьмi...
Дальшi змiни робiть самi
Назвiть основне слово
I похiднi вiд нього.
(Рiк, сiк, рак, рiв)
ПОДУМАЙ ТРIШКИ
Загадка _
Це слово - упряж для тварини
(впрягай i мчи навперегони).
Замiниш звук - i вже знаряддя
для нападу чи оборони.
З замiною i без замiни
це слово знали й нашi предки.
Його початок нам пiдкаже
десята лiтера абетки.
Яке це слово?
(Збруя, зброя)
смiятися на кутнi
- Ану, - питає вчитель, -
дослiдники майбутнi!
Що означає вираз -
смiятися на кутнi! _
Гриць каже: - Кутня - цвинтар
(це скрiзь - мiсця покутнi).
Смiятись там - i значить
смiятися на кутнi.
А Федь: - Про смерть говорить
цей вираз, досить грубий,
бо в черепi, звичайно,
виднiють кутнi зуби.
- Ану, - питає вчитель, -
хто ще як розумiє?-
Засумнiвались учнi,
нiхто сказать не смiє.
- Тут, - каже вчитель, - треба
рiзницю в лицях бачить,
коли смiються люди
i коли люди плачуть.
По-рiзному в людини
виднiються крiзь губи
при смiховi - переднi,
при плачi - кутнi зуби.
Самi ж гримаси схожi,
нема чого й балакать.
Смiятися на кутнi_ -
це й означає плакать_.
ПОВТОРИ РАЗIВ ТРИ
Скоромовка-жарт
Повтори разiв три:
Памiр, Армавiр, _
Гiбралтар, Гвадалквiвiр... _
Чи досягнеш ти Ла-Маншу,
язика не поламавши?
НЕМА КОЛИ
Пiдслухана розмова _
З Козина веде козу
Стара бабця у Плюти.
- Сiдай, бабо, пiдвезу!
- Нема часу. Треба йти.
Назв у нього є аж двi
Загадка-головоломка
Назв у нього є аж двi -
є на -ок i -ях.
Ходить вiн на головi
й разом - на ногах.
Знайте ще, якщо у вас
вгадувать є потяг:
голий вiн та водночас
також i в чоботях.
Хто вiн?
(Гвiздок, вiн же цвях у чоботi)
ЗАГАДКА З ПIДКАЗКОЮ
Додумайсь, хто вона, й простеж -
у неї особливiсть є:
що бiльше з неї ти береш,
то бiльшою вона стає.
А пiдказати можу я:
шукай слiвце на букву я.
То хто ж вона?
(Яма)
ХОДИКИ
(З мого дитинства) _
Нi книг, нi перiодики.
Одноманiтнi днi
I тiльки вiрнi ходики
працюють на стiнi
Ох, працьовитi ходики -
як вiчнi ходаки!
Хто стука в хату: "Хто та-кий?
питають.Хто-та-кий?"
Ланцюг тоненький з гиркою.
"Цок-цок... а цить-а-цить!"
Пiдтягнеш гирку - тиркає
i маятник не спить.
Загашуємо гнотика
в мигтливiм слiпунi
Лягаєм спать, а ходики
працюють на стiнi
Iдуть ледь-ледь попереду,
i я в досвiтнiй змрок
спiшу погнати череду
пiд їхнi цок та цок.
ВИДНО ПАНА ПО ХАЛЯВАХ
Безлiч висловiв цiкавих
чуємо ми всюди.
Видко папа по халявах_ -
дотепують люди.
Я з дитинства чув цей вираз.
Де набрав вiн сили?
Та дiзнався, коли вирiс,
що колись носили
рiзнi чоботи - бiднота
й тi, що при мамонi:
бiднi - чорнi, а панота -
жовтi та червонi...
Зносять пришви кольоровi
шляхтичi проворнi -
їхнi служки гоноровi
пiдшивають чорнi
I доношують пiстряве
(бачать всi стороннi):
пришви чорнi, а халяви
жовтi та червонi
При смiшному перекрої
взуванки тiєї
"висвiчалися" герої -
служки та лакеї.
У недоносках пiстрявих
козиряли всюди.
"Видно пана по халявах!" -
говорили люди.
ПРОГАВИШ - HE НАДОЛУЖИШ
Загадка _
Усi ми рiвнi перед ним -
i свiтлi, й темнi, й русi
Коли й на мiсцi на однiм,
то все одно ми в русi
А вiн спiшить, а вiн летить,
бо вiчностi вiн служить.
Якщо прогавити хоч мить,
то вже не надолужить.
Хто вiн?
(Час)
СИДIР
Колись єгипетська богиня
Iсiда вздрiла дiтлахiв,
що пасли скот на луговинi
i вже не їли кiлька днiв.
Вона ж - богиня материнства,
iз серцем, повним доброти;
отож в поривi доброчинства
взялася їм допомогти.
I в той же самий лiтнiй ранок
послала з неба, iз-за хмар,
голодним пастушкам снiданок,
свiй iсiдор - Iсiди дар_.
Через Iсiдин цей дарунок,
який одержали малi,
вже сидором_ пастушнiй клунок
назвали люди взагалi.
Iсiдин дар розвiяв вiтер -
по всьому свiту прогуло;
i слово Iсiдор, Iсiдор
i на людину перейшло.
I друговi чи однодворцю
сказати можем ти i я:
"Сидорку, Сидоре, Сидорцю!" -
назвати звично на iм'я.
Та можемо про дар Iсiди
почуть i в iншому ряду,
коли знайомi чи сусiди
женуть на пашу череду.
Й тепер: iз двору вирушає
пастух, а мати: - Сину мiй,
а сидора ти взяв? - гукає
(про торбу i про їжу в нiй).
ПIД СТОЛОМ I ПIД ЛIжком
Загадка _
Ану, хто вони? Поодинцi й гуртом
i з цим поквитайтесь "горiшком":
як їсти сiдаю - вони пiд столом,
а сплю - спочивають пiд лiжком.
(Черевики, чоботи, сандалi i т.п.)
СОБАКУ НА ЦЬОМУ З'ЇВ
Спритний парубiйко в поле йшов косити,
бiг за ним собака. Раптом чоловiк
їде з поля возом:
- Парубче, куди ти?
- Йду косити жито: день годує рiк.
Тут же виявляє вдачу парубочу:
- Прийми воза, дядьку, а то перескочу.
- А що то у тебе, парубче, в торбинi?
- Пироги.
- А чом їх так багато там?
Жартувати й далi до смаку хлопчинi:
- Як не з'їм - собацi решту я вiддам...
Добре наробившись, в пору вечорову,
йде хлопчина з поля, косу - на плече.
Раптом зустрiчає чоловiка знову,
що сидить край двору й мотуза суче.
- Звiдки йдеш? - гукає дядько
парубчинi.
Той скривився, наче з кислого щавлю.
- З косовицi, - каже (жарти iншi нинi), -
прийми, дядьку, мотуз: не переступлю...
- Що, вдалося, може, хоч пiвниви втнути?
- Цiлу ниву, дядьку!
- Та не може бути!
- А де пироги тi?
- Геть усi поїв.
- А собака де твiй?
- I собаку з'їв...
Отже, справа, друзi, у сумлiннi й силi
Ось чому нам кажуть про майстрiв-трудяк:
вiн, мовляв, "собаку з'їв у цьому дiлi",
тобто має досвiд, знає, що i як!
Не минайте анi титли
Лине дзвоном величаво
Шевченкова мова:
прочитайте тую славу
од слова до слова.
Не минайте анi титли,
нiже тiї коми...
А що значить слово титла_,
з "Кобзаря" знайоме?
В давнiх мовах над словами
стяжечка умовна
(це тодi, як не дається
їхня форма повна).
Є чимало слiв таких,
наведу окремi з них:
Бог, Апостол, благодати,
честь, молитва, небеси,
благочестя, милiсть, мати,
дух, дута. Господь, спaси....
Не простi перлини мовнi
позначала титла, -
нi, слова значущi, повнi
святостi i свiтла.
Тож Тарас i вчив нас мати
вдачу нелукаву,
як святе письмо, читати
нашу давню славу.
ГОЛОДНИЙ I СИТИЙ
Загадка _
Тобi вiдгадку пiдкажу,
як долю визначиш мою:
коли голодний, то лежу,
коли ж наїмся, то стою.
Хто ж я?
(Мiшок)
ЛЕСЯ
Слово, чому ти не твердая криця...
Леся Українка
Я бачу: кущистi ласкавцi,
i Леся, гортензiї садячи,
на хвильку присiла на лавцi -
їй пишеться в рiдному Гадячi
О слово iз сяйвом лелiтки,
помножуйся в силi сторицею:
ти стало пелюсткою квiтки,
а треба - незламною крицею...
Подумав про неї, тендiтну:
з якою зрiвнять поетесою,
щоб лагiдно й нiжно, як рiдну,
народ називав просто Лесею?
Палала прозiрлива жiнка,
i сяяли барви палiтри,
щоб слово дзвiнке Українка
писалось з великої лiтери.
ЯКИЙ КОШИК У КУЩI?
Загадка _
На цей раз буде загадка простою:
берем звичайне слово з двох складiв -
зелений кущ, який цвiте весною,
назад читаєм - кошик для грибiв.
Що це за слово?
(Бузок, козуб)
займенники - чистуни
Загадка-жарт _
А хто з вас, дiти, вiдгадає,
як будь-хто, перш нiж їстиме,
трьома займенниками має
зробити руки чистими?
(Має ви-ми-ти)
НI КОЛА НI ДВОРА
- А чому, - Тарасик запитав, -
про людей говорять iншi люди:
той кiлком_ поперек горла став;
той кiлком_ стирчить, мовляв, усюди.
Тим хоч кiл_ на головi теши_,
впертостi й колом_ iз них не вибить_...
- А подумай, друже, й сам скажи...
- Хтозна, - побоявсь Тарасик схибить.
- Розумiєш, в нашiм словнику
цi звороти, мабуть, найдавнiшi:
хтось там як сорока_ на кiлку_,
той кiлком поперек горла_ й iншi
Мова нам пiдказує сама:
вдумайся, чому говорять зроду -
нi кола анi двора_ нема?
Вiдповiдь - у побутi народу.
Лиш господар дiставав надiл,
ще не маючи нiяких статкiв,
зразу забивав у землю кiл,
той кiлок - початок всiх початкiв.
Стали тим колом_ i взагалi
звати поселенцi учорашнi
кожну смужку орної землi,
кiллями розмiчену в два сажнi...
I тепер нам ясно все цiлком.
Отже, друже, пошуки не марнi
Бачимо, чом вирази з кiлком_
в нашiй мовi й досi популярнi
КРАЇНА I ... ТВАРИНА
Загадка _
В країни букву Я з бокiв вiдкину, -
й помiтить змiну враз дитина кожна:
країна перетвориться в тварину,
що нам на нiй i покататись можна.
Що це таке?
(Я - понi - я)
ВIН Є У КОЖНОГО
Загадка _
У всiх вiн є, ось подивись-
старе, мале чи юне.
Та кепсько, коли хтось кудись
його без дiла суне.
Що це таке?
(Нiс)
ЗАРУБАЙ НА НОСI
Гриць катався на льоду,
не спитавшись мами,
та й потрапив у бiду:
шурхнув з ковзанами.
Мамин гнiв хлоп'я мале
пам'ятає й досi:
"Бить не битиму, але
зарубай на носi_!"
Дивно це було сприймать
хлопцевi малому:
"Як? На носi зарубать?
Ще й собi самому?"
Може, нинi смiшно вам
в теплiм дружнiм колi
Гриць тепер смiється й сам, -
Гриць давно вже в школi
В лiтгурток вiн став ходить
i знайшов розгадку:
нiс походить вiд носить
в даному випадку!
Бо носили в правiки
за собою всюди
палички i дощечки
неписьменнi люди.
I як ми в записники
все заносим з вами,
так вони - на дощечки,
званi в них носами_.
Отже вираз виник там,
а зберiгся й досi
Це, читачу, й ти затям,
зарубай на носi_!
Сестривечiр, добрички!
(З пастуших жартiв) _
На вигинах Сули, де бiльше пашi,
розкошували нашi корiвки;
березнякiвськi череди i нашi
розходились по березi рiки.
До нас пiдходять їхнi пастушки,
а ми їм жарту кидаєм пучок:
- Сестривечiр, добрички,
чи не телячили ви наших бачичок?
- Телячили, - всмiхаються, - телячили:
задрали лози та побiгли в хвiст! -
Вiд старших знали, що цi жарти значили,
i розумiли їх нехитрий змiст...
ДУРНЕ, ЯК...
Загадка _
Маленьким тiшило мене:
на вигонi собi гуля.
А то, бувало, як чкурне,
що ждати хтозна й вiдкiля...
На несвiдомого: дурне, -
говорять люди, - як
(Теля)
ЗЕЛЕНА ВУЛИЦЯ
Кажу: зелена вулиця. Ну й що ж?
Усi ми добре знаєм, що це значить.
Але колись iшла по тiлу дрож,
як хто "зелену вулицю" побачить.
Зелена вулиця_ сто лiт назад,
коли ще час i смутен був, i скрутен,
це - двi стiни муштрованих солдат,
де в кожного зелений був шпiцрутен.
Мiж двох рядiв по "вулицi" такiй
здiймалися шпiцрутени-лозини:
засудженi проходили по нiй,
тяжкi удари падали на спини.
I не один солдат вiд них помер,
i не один страждав i тяжко хворiв.
А от зелена вулиця_ тепер -
в путi ланцюг зелених свiтлофорiв.
Зелена вулиця_! Як пiдоспiв -
будь ласка, їдь, дається повна змога;
у переноснiм значеннi цих слiв -
широка, вiльна i пряма дорога.
Свiт бабусиних казок
На Сулi прозорi хвилi,
як бурштиновi
Панський сад росте на схилi
в Костянтиновi.
А в саду тiм, кажуть, вiтка
на ялицi є,
там на вiтцi висить клiтка
iз жар-птицею.
Краде бiлка там горiхи
з саду панського.
А для хлопця стiльки втiхи
для селянського!
А горiхи, цю привабу,
кращу жемчуга,
й нам, було, приносить баба
Тимошенчиха.
А казкам якi ми радi
тим, бабусиним,
що вiд них i взимку в хатi
як у вусi нам,
як веде про Йвана мову
про царевича,
про Телесика чи Бову
Королевича.
Наче мишки, тихо-тихо
всi сидiли ми;
як добро змагало лихо -
так радiли ми.
За вiкном плелася сiтка
снiговицею.
Цiлу нiч нам сниться клiтка
iз жар-птицею...
ЄДИНЕ СЛОВО
Загадка _
_
Хто захоче вiдгадати - хай не дуже поспiша:
в мовi це єдине слово, де апостроф пiсля Ш.
Коли, друже, ти одразу розгадать не знаєш як,
зосередься - розгадаєш: слово це просте
(Миш'як)
СТАНЕ ВIН
ПРИВАБЛИВОЮ РIЧЧЮ
Загадка _
Вказiвний простий займенник цей
повтори в жiночiм родi двiчi -
й стане вiн привабливою рiччю,
забавкою для малих дiтей.
Що це?
(Цяця)
ЩО ЗА СПЛЮХА?
Загадка _
Не з залiза, не з дерева
ця пухкенька сплюха:
є у неї два черева
i чотири вуха.
Що це таке?
(Подушка)
КОЛЯДНИК
Є колядочка у Гриця:
"Коляд-коляд-колядиця!"
Мати хусткою зав'яже -
тiльки носик вигляда.
Хоч мороз "Дошкулю" каже,
так на те ж i коляда!
Гриць завбiльшечки з мiзинець,
але справжнiй колядинець.
Колядує, як годиться:
"Коляд-коляд-колядиця!
Дайте, дядьку, пирiг,
покладу собi у мiх!
А не дасте пирога,
вiзьму бика за рога
та виведу на порiг
та викручу правий рiг!"
Ось до iншого йде двору,
напуска ману сувору:
"Дядьку, дайте ковбасу,
а то хату рознесу!"
А дорослi тьотi й дядi
цим колядкам дуже радi.
I дають то те, то се,
i в торбинцi Гриць несе,
мов господар iз базару,
сливи, грушi для узвару
й гарбузцi аж золотистi,
й трохи кроликам вiвса,
й пироги пухкi, пашистi,
й над усiм цим - ковбаса!
Сам завбiльшечки з мiзинець,
коляд-коляд-колядинець.
МЕРТВА ХВАТКА
Цей зворот, як довели
мовники-дбайливцi,
свого часу занесли
в лексику мисливцi
Бо порода є собак:
iклами своїми
жертву вхопить - i нiяк
пащi не рознiме.
Не одному вже ловцю
пси в пригодi стали,
i мисливцi хватку цю
мертвою назвали.
А вiд того й повелось
(тут i слiв розгадка):
чiпко взявся ти за щось -
кажуть: мертва хватка!
МОГИЛИ СИВI ПОВIДАЮТЬ
Як ти густо, краю милий,
полином вiкiв пропах.
i якi лиш не бродили
племена по цих степах.
Волелюбнi осередки
осiдали вздовж Сули,
де за волю славнi предки
в славних битвах полягли.
Хвиля часу - неугавна.
Що ж нам каже сивий мiф?
В наших землях з пра-прадавна
кiмерiєць жив i скiф.
Скiф потиснув кiмерiйця,
скiфа витiснив сармат.
Ще в вiках пильнiш порийся -
гот сармата тис назад.
Готу гун завдав удару,
гуна витiснив авар,
печенiг потис авара, -
безлiч сутичок i чвар.
Гримнув половець з лiтами -
вiдступив i печенiг.
Сiчi знов гримлять степами,
за набiгом знов набiг.
Мiж свiтань i перехмарин,
вздовж степiв, дорiг курних
сунув турок i татарин,
i козак ставав на них.
Так сiклись на смерть затято,
що мiшались кров i пил.
Тому й досi так багато
по степах стоїть могил.
Але наш ти, краю милий,
мрiє наш чумацький шлях,
нашi предкiвськi могили
на безмежних цих степах.
Батурин
Ви бували в Батурин!,
у мiстечку славнiм,
вiдомому з гетьманщини
походженням давнiм?
На берегах на Сеймових
гетьмани гримiли.
Ржали конi козацькiї
i шаблi дзвенiли.
Яке ж його походження?
Подекуди йдеться,
нiби мiсто засноване
як польська фортеця.
А потiм хтось додумався
(хитрий i не дурень),
нiби йменням Баторiя [3]
названо Батурин.
Та ранiш вiн заснований,
нiж Стефан Баторiй
мав будь-яке вiдношення
до цих територiй.
Грала наша тут музика,
i кобза, й бандура.
А назва йде вiд давнього
словечка батура_.
А батура_ в цiм випадку
означа: фортеця.
Ось вiдкiля походження
ниточка снується!
ЯК РОЗКласти горiхи?
Головоломка _
Ой, допоможи менi, Насте,
сорок п'ять горiхiв розкласти,
що доспiли в цей понедiлок,
розкладать на дев'ять тарiлок.
I нiяких в облiку збiгiв:
в кожнiй - рiзна кiлькiсть горiхiв!
Як воно виходить?
(1,2,3,4,5,6,7,8,9)
я - поняття,
з чотирьох лiтер
Загадка _
Я - поняття. З чотирьох я лiтер.
Кожен мене знає.
Писне миша чи застогне вiтер -
вже мене й немає.
Хто я?
(Тиша)
СВЯТI ГОРИ
О.Гончару
Як Дiнцевi личать цi зеленi брами,
що людину кличуть у священнi храми!
Святогiрськ: раїни чи сокори тут?
Диво України цей донецький кут!
Рай земний та й годi. Врода неймовiрна.
Тут сама природа - проповiдь Нагiрна.
Мiсць таких пригожих не буває двох.
В час навал ворожих уберiг сам Бог.
Звiдає той муку, звiдає той горе,
хто пiднiме руку на Святiї Гори.
ЩО ЗНАЧИТЬ
"КОНИКА ПАСТИ"?
Я люблю задушевнi
молодих матерiв перемови,
вболiвання їх кревнi,
їх заледве надломленi брови,
як почнуть розмовлять -
все про дiток,
про своїх немовлят,
малолiток:
- Моя Лiдка, Уляно,
почала дибулять так рано...
- А Миколка мiй, Насте,
почав уже коника пасти...
Кожен знає, яке маля,
коли вперше нiжками дибуля.
А що значить коника пасти_!
Як? До чого його прикласти?
"Та це ж просто, - матуся каже,
усмiхнувшись очима ясними, -
як дитя на животик ляже
i голiвку пiднiме".
Пiднiмали так само голови
пастушки, лежачи на осоннi,
щоб видно було навколо,
де пасуться їх конi
Ось вiдкiль цей походить вираз!
Бо хотiлось, щоб хлопчик вирiс,
бо хотiла в нiм бачити ненька
чумаченька чи козаченька.
Цiлувала волосся пушок:
- Ах ти ж мiй пастушок!
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР
Чи знаєм ми нашi обряди i звичаї,
чи їх не затьмили канони чужi?
Пригадую: скiльки краси таємничої
у Щедрому вечорi - святi душi...
I скiльки пориву в розмiренiм цокотi
копит за вiкном, у розгонi саней...
А в хатi наш батько сiдає на покутi,
i ми за столом, цiла купа дiтей.
Мiж батьком i нами - кутя i крученики,
шкварки й холодцi, - все аж очi вбира,
яєчня, ковбаси, в макiтрi - вареники,
коржiв, пирогiв отакенна гора!
I як наша мати зумiла настачити?
Ось батько з-за тих пирогiв до рiднi
(навмисне пригнувшись): - Чи ви мене
бачите? -
А ми в один голос: - Не бачимо! Нi...
- Видать, - каже батько, - були не
ледачими".
Помолимо ж Бога та вдарим чолом,
щоб ви мене, дiти, й на той рiк не бачили,
як сядемо знов за святковим столом.
Вертаюсь до мови тiї чарiвничої
i щиро бажаю, щоб вiчно жили
такi дорогi родовi нашi звичаї
i гнулися в нас вiд достатку столи.
по саму зав'язку
Цiкавi вирази народнi
Ось каже чоловiк один:
"В провулок напхано сьогоднi
по саму зав'язку машин".
А другий каже, що у нього
по саму зав'язку турбот.
Звiдкiль тут зав'язка? У кого
дiзнатись учням про зворот?
- Так, певно, говорити стали, -
сказав Олесевi дружок, -
тому що зерно насипали
по саму зав'язку в мiшок.
Та ось питають на уроцi -
що скаже вчитель про слiвце?
- Е, народилося в сорочцi, -
всмiхнувся вiн, - словечко це.
У давнину, коли в людини
ще гудзики не повелись,
була в сорочцi чи кофтинi
на шиї зав'язка колись.
Коли ж по горло хтось наївся -
"по саму зав'язку", - казав.
Отак цей вираз i прижився:
народ сказав, як зав'язав.
СПОГАД
Мене спинила бiла пiна гречки,
легка i запашна, неначе збита
крильми веселих бджiл.
А недалечке
долина, вся духмянiстю налита.
Де я читав таке? Та ще ж у школi!
Це ж Коцюбинський! Лiт спливло немало.
Тепер iду: лунає пiсня в полi,
i все це наяву менi постало.
Це ж "Intermezzo"!
Що той грiм i туча?
П'єш трунок цей - i серце знову юне.
I арфа долами дзвенить спiвуча,
i вiтерець перебирає струни...
ШИРОКА НАТУРА
Варить юшку в казанi
дужий козарлюга.
В ложку взяв: смачна чи нi
iз-пiд вусiв дмуха.
Ось iз вогнища дiстав
гiлочку-кривульку,
жар-вуглинку вiдламав,
затоптав у люльку.
Ще в огонь хотiв дровець
пiдiкласти трохи,
та штанами - хай їм грець!
зачепив триноги.
Леле! Вже обiдать зась,
вже не буде дiла:
добра юшка розлилась,
тiльки зашипiла.
Вiн обличчя поверта,
в степ сердито кида:
- От проклята тiснота -
й повернутись нiде!
ВIН I ВОНА
Загадка _
Ану вiдгадайте, друзi, що це значить:
вiн завжди за нею в небесах простує.
Його кожен чує, та нiхто не бачить,
її кожен бачить, та нiхто не чує.
Що це таке?
(Грiм i блискавка)
ПОГОВОРИЛИ
Жарт _
- Здоров будь, весельчак,
як живеться, мiй друже?
- Та не так, щоб i так,
i не дуже, щоб дуже.
- А що мозок сушить
чи журиться та плакать?
- Е, та що говорить,
як нема що й балакать!
УКРАЇНСЬКI ПРИКМЕТИ
1 ПРОГНОЗУВАЛИ ДОСТЕМЕННО
Сьогоднi добре знають люди,
яка погода завтра буде,
бо теле- й радiопрогноз
пiдкаже - спека чи мороз.
В старi ж часи - i це знаменно
дiди й бабусi наперед
прогнозували достеменно
погоду з безлiчi прикмет:
як мiсяць гострий - на негоду,
як рiвний - на ясну блакить,
щербатий - то вiдомо зроду,
що незабаром задощить.
Якщо дiзнатися належить,
така погода чи така -
старе й мале уважно стежить
за виглядом молодика:
якщо з рогами вiн крутими,
то знай - невдовзi дощ iтиме;
з положистими заяснiв -
чекати слiд погожих днiв.
Що це не примха, не зухвалiсть
дiзнався я ще в юнi днi:
ставалось, як прогнозувалось,
на подив людям i менi
На колос, на ряснi стеблини,
на тиху нехворощ i хвощ
сьогоднi промiнь сонця лине,
а завтра йде краплистий дощ.
2. ДИВИСЯ, МИТЮ, ПРИМIЧАЙ
Мене у лiс водила мати:
-Хiба не диво цей Шамрай? [4]
В нiм стiльки можна прочитати -
дивися, Митю, примiчай.
- Рослини, - каже, - не прогледять
анi жари, нi бур, нi гроз.
I про погоду попередять -
умiй лише читать прогноз.
Он папороть побiля хмизу:
а пiдiйди поглянь лишень -
як листя скручене донизу -
на сонячний, погожий день.
А рiвне, випростане листя -
готуйся, друже, хоч-не-хоч -
бiжи вкривай сiнце в обiйстi,
бо неодмiнно буде дощ.
Як дурманять акацiй квiти
й над ними в'ються комарi -
погожий день тобi не свiтить:
то вже негода на порi...
Давно матусi вже немає.
А я прибув. Стою в Шамраї,
де папороть. Бiля куща.
Без парасоля, без плаща.
А листя випростане, рiвне
помiж зеленої трави.
I з неба зирить око гнiвне
з-пiд хмари, наче з-пiд брови.
Висять прозорим малахiтом
гiлки акацiї вгорi
I над пахким жовтавим цвiтом
роями в'ються комарi
Шамрай. Дерев зелена брама.
Бiжу, бо про негоду в нiм
мене попереджає мама
рослин барометром живим.
3. РОСЯНИСТИЙ ПЕРЕСПIВ
Старшi люди мовили менi,
що коли з листочка навеснi
можна спити росянi краплини,
незабаром соловей прилине.
Я щодня шукав росу на листi,
обдивлявся я квiтки барвистi
Як заграло сонце у росинi,
соловей озвався на калинi.
I щодня мiж листом росянистим
витинав колiнця навеснi,
розсипались росяним намистом
срiбних звукiв розсипи ряснi
А ячмiнь же колос викидає -
соловейка голос покидає.
Справдi, ледь з'явивсь ячмiнний колос -
соловейка враз покинув голос.
ПЕРЕМОВИНИ ДЯДЬКIВ
Змалку я любив село,
де дядьки на всьому знаються.
I цiкаво нам було,
як вони перемовляються.
Хто яких вживає слiв,
як у речення їх зв'язує.
Ось розмову двох дядькiв
третiй дядько переказує:
"Хто тобi, - ка', - молотив?"
Ка': "Семен Пацула з Миною..."
"Скiльки ти, - ка', - заплатив?"
Ка': "Три пуди з половиною..."
Замiсть "каже" - просто "ка'":
Курманiвська [5] мовна з'явинка -
колоритна, слобiдська,
як у Квiтки-Основ'яненка!
БIЛА ВОРОНА
Не в шовках-оксамитi
в тридцять третьому роцi, -
в бiлiй маминiй свитi
я сидiв на уроцi
Вiдчували судому
у нетопленiй школi
Якось бiг я додому
помiж верби й тополi
I почув тої митi
з двору дiда Софрона:
"Не щастить цьому Митi:
вiн - як бiла ворона!"
Буду ту одежину,
кляту"бiлу ворону",
iдiому невинну
пам'ятати до скону.
В пору ту свiтанкову
не сягала уява,
звiдкiля в нашу мову
залетiла та гава.
Нинi знаю я, звiдки:
мiж усякої тварi,
хоч буває це зрiдка,
бiлi є екземпляри.
Бiлий крук чи лисиця -
їм бракує пiгментiв.
В свiтi їх - одиницi
мiж усiх континентiв.
Тому скрiзь по країнах,
без межi i кордону -
скрiзь на рiзко вiдмiнних
кажуть: бiла ворона!
ЩО ЗА ПТАХ?
Загадка - жарт _
Любi юнко i юначе,
що за птах то пролетiв,
що про нього кажуть, наче
важить сорок вiн пудiв?
Що за птах?
(Сорокопуд)
ВАША СУПУТНИЦЯ
Загадка _
Лечу вiд краю i до краю,
чарую дивними словами.
Я вас на крилах пiдiймаю
або сумую разом з вами.
Хто я?
(Пiсня)
Я анi скрипка, анi бас
Загадка _
Я анi скрипка, анi бас,
сама iз деревини,
та звеселю й спечалю вас,
коли мiй спiв полине.
З моїх складiв неважко скласти
словечка сопка й спiлка.
Отож назвiть мене, будь ласка.
Зовуся я
(Сопiлка)
ПЕРЕТВОРЮЮСЬ на очах
Загадка _
Я iменник i вживаюсь тiльки в множинi, -
а закiнчення ви, друзi, замiнiть менi -
стану травкою, що сохла у погожi днi,
i вживатимусь вiдтодi тiльки в однинi.
Який я iменник?
(Сiни, сiно)
РIДНЕ
Лелека щось вицокує,
з'явившись на Сулi
"Стоїть гора високая... -
спiвають у селi -
Край берега, у затишку,
прив'язанi човни;
а три верби схилилися,
мов журяться вони..."
До слiз щемлива пiсенька
хвилює раз у раз:
усе таке самiсiньке
край берега у нас.
Все, як у пiснi Глiбова, -
гора, човни, гаї...
Часом не на Сулi, бува,
написано її?
Та хай не цьому луговi
судився цей мотив,
хай Глiбов пiсню Буговi
чи Снову присвятив -
летять птахи iз вирiю,
на крила налягли.
А я пейзаж примiрюю
до рiдної Сули.
ВДЯЧНI СЛОВА
Дитячi роки. Першi кроки.
Зелений вигiн i Сула.
I тiльки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:
- Пiди, спасибi тобi, Митю,
води вiдерце принеси. -
Я йшов. Але побiг би миттю
ще до схiд сонця, до роси.
Бо каже мама щонайм'якше
(книжками ж, бачить, зайнятий).
А коли вас так просять - як же
вам пiсля цього не пiти?
Хоч був "i молоде, й зелене",
а все як слiд робить хотiв.
I вже тепер в душi у мене
до мами стiльки вдячних слiв.
Бо лиш вона, лиш рiдна мати
могла не мати й крихти зла;
умiла словом спонукати -
й робота легшою була.
СЛОВА ПОКЛИЧНI - ПРОСИ
Й ВЕЛИЧНI
В джерелах слова - душi криниця,
а рiдна мова - як чарiвниця.
Звичайний приклад вiзьму навмисне,
краса ж така в нiм, що серце стисне.
Дивися - в кличнiм простiм вiдмiнку:
"Ой не стелися, зелен барвiнку..."
Одвертий кличний - немов дитинний,
музичний, зичний та ще й гостинний.
Вживеш ти усно чи на паперi -
мов у свiтлицю вiдчиниш дверi.
Звертання щире, душевне, щедре -
Василю, Павле, Iване, Петре!
I так сердечно, i так ласкаво -
Наталю, Лесю а чи Любаво!
До зборiв, сходки вiдкрито й радо -
чи товариство а чи громадо!
А найсвятiше душа приємле -
моя Вкраїно, кохана земле,
ти, сивий Днiпре, i ти, Дунаю, -
милiших серцю звертань не знаю.
ЗАГАДКА З ГЕОГРАФIЇ
Жарт _
Щоб Федя в географiї кохався,
пiзнав у нiй безмежжя чар i див
i щоб у школi з лiньками не знався,
Олесь йому загадку спорудив:
- Чи ти країну в Африцi узнаєш,
в якiй рiка Оранжева тече?
Назад країни назву прочитаєш -
тебе за лiньки сором обпече...
Федько по картi йде, мов крiзь болото,
одразу видно: в джунглях новосел.
Олесь йому: - Таж он вона - Лесото!
Федько назад читає: - От - осел!
ЗВЕРТАННЯ
Скiльки є в нас, любi друзi,
для звертання нiжних слiв -
i до тата, й до матусi,
до бабусь i дiдусiв!
I татусю, й мамцю, й нене,
i дiдусю, й бабцю теж, -
миле, нiжне, сокровенне -
як ще краще назовеш?
А Федько звертання творить
так, що душу виверта:
замiсть "мамо" - "ма" говорить,
замiсть "тату" каже "та"!
В школi Беллу - "Бе" гукає,
а Меланю кличе "Me"!
Леле! Школу оглашае
белькотiння лиш саме.
Учня вiн iмення знає,
та не встигне пiдiйти,
як за гудзика хапає
i вигукує: - Ей ти!
Дома: - Ба-а! - кричить бабусi.
(Лiньки повнiстю назвать).
Як ви думаєте, друзi,
що йому на це сказать?
Мабуть, треба щось кумекать,
бо iнакше мимохiть
будем тiльки бекать-мекать
там, де треба говорить!
НАЙДЕШЕВШЕ Й НАЙДОРОЖЧЕ
Загадка _
Скажеш так чи надiшлеш поштою -
я вiд того нiчим не змiнюся.
Я людинi нiчого не коштую,
але високо нею цiнюся.
Що це таке?
(Слово вдячностi)
ВIДГАДАЙ ОБОВ'ЯЗКОВО,
ЯК ЛIТЕРА МIНЯЄ СЛОВО
Метаграма _
Всього чотири лiтери у словi,
а змiст його мiняють початковi:
З г_- буде чорна птиця дика,
з п_ - iнша, горда i велика,
з к_ - вже напiй пахучий буде,
що для гостей готують люди;
з л_ - вирiб, дошка з стояками,
де спочиваємо ми з вами,
також вибiй, на шахтах знаний,
i вивержень потiк вулканний.
Коли ж там С поставлю я,
то буде вже людське iм'я.
Якi це слова?
(Гава, пава, кава, лава, Сава)
ЯКI МИ РОДИЧI?
Каламбур _
- Iване, кажуть, родичi ми з вами.
Чи так? Скажи, будь ласка.
- Аякже! Ваша мама нашiй мамi
двоюрiдна Параска.
ЦIКАВ Є СЛОВО
Загадка _
Хто слово цiкаве менi наведе?
Нехай обiзветься кмiтлива душа.
В цiм словi - подвоєна лiтера Д
i в ньому ж - подвоєна лiтера Ш.
(Пiддашшя)
103
ПОКАТАВШИСЬ, ПОПОЇЖ
Загадка _
Я частина колеса: можеш добре мчати
лиш у воза запрягай коня.
Переставиш наголос - буду означати
споживання їжi серед дня.
Хто я?
(Обiд)
ПОМIЖ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ
Чи ви звертали увагу на це -
на Українi то явище примiтне:
вiтаються люди й сказать слiвце
прагнуть якесь привiтне?
Мати каже сусiдовi на межi,
щоб засвiтився на добрiм словi:
- Здоровi були та Боже вам поможи!
- Спасибi Будьте i ви здоровi!
А батько в чийсь двiр заходить зi мною
(сюдою з Загреблi пряма дорога),
аж тут i господар трясе бородою,
курей годує коло порога.
- Здрастуйте! - батько йому.- Як
поживаєте?
- Живемо, - каже дiд, - бiдi наперекiр.
- А ви нам ноги не поперебиваєте,
що ми йдемо оце через ваш двiр?
Дiд провiв рукою по бородi рудiй,
вiдчувши якийсь приплив теплоти:
- Та якщо й переб'єм, то хiба по однiй,
щоб i другий раз ви могли пройти.
I ми йдемо. I так свiтло на душi
I щось лоскотливе напливає у груди.
I так приємно, що ми тут не чужi,
i що навколо хорошi люди.
ЧИМ БАГАТI, ТИМ I РАДI.
Тiтка Оришка жила в Курманах,
щолiта бiлила убогу хатину.
Вiкна хатини дивились на шлях.
Червонi ружi виглядали з-за тину,
щоб i цвiтно, i привiтно.
Хто здалека їде повз них -
бiля колодязя спинить пiдводу.
Брязне вiдрами й цепом вiзник -
набирає студену воду.
Наче в казцi, одчиниться хижка -
й до журавля при колодязi
вийде тiтка Оришка
в чепурненькому одязi.
Дядько - на воза, поправив мiшок
i на волiв: соб, цабе!
А Оришка: - Вiзьмiть хоч пирiжок. -
(Щоб не подумали, що село скупе).
Чим багатi, тим i радi...
Їде з Ромна бородань на Брiд -
бiля колодязя спинить пiдводу.
Брязне цепом i вiдрами дiд -
набирає студену воду.
Наче в казцi, одчиниться хижка -
й до журавля при колодязi
вийде тiтка Оришка
в чепурненькому одязi
Дiд сiда на вiз, бере батiжок,
шкапа останнє сiнце скубе.
А Оришка: - Вiзьмiть хоч грушок. -
(Щоб не подумали, що село скупе).
Чим багатi, тим i радi..
Щира й весела, докине слiвця,
щоб враження в кожного мандрiвця
вiд Курманiв найкраще було,
бо дуже любила рiдне село.
НА БАЗАРI
Йдемо з матусею на Спаса -
гуде Коровинський базар...
Мед, масло, гарбузи, меляса
i яблука, немов янтар...
Ось дiд Оверко,
знайомий дiд.
I груш цеберко
бiля ворiт.
I каже: - Ледве придибуляв, -
за поперек схопившись, кривиться.
Кива на грушi менi: мовляв,
бери, яка на тебе дивиться.
Ось дядько Федiр, наш родич - сват
(у нас був тиждень тому назад).
Стоїть, як завше,
жує мундштук,
грушки розклавши
по десять штук.
Цiни нiколи не попустив би.
Пiдходим, а вiн збентежено глядь.
- Я, - каже, - вас би i пригостив би,
та не хоцця десятка розбивать.
А тiтка Настя торби збирає,
струснула крихти для горобцiв.
- Попродавала, нiчо' й немає,
вiзьми, Митюшко, хоч гарбузцiв...
- Спасибi, тьотю... Ой, не треба!
Купили ми кавун - "як жар".-
Свiтило ясне сонце з неба,
стихав Коровинський базар.
ЛЮДСЬКА ВДАЧА
Загадка _
Про яку, вгадайте, йдеться людську вдачу:
зроду не збiднiєш з нею, далебi.
Бо за тую вдачу матимеш вiддачу:
що роздав ти людям - вернеться тобi.
Яка це риса вдачi?
(Щедрiсть)
БЕЗ ЗУБIВ ГРИЗЕ
Загадка _
У тварин не буває,
навiть i в шимпанзе.
Хоч зубiв i не має,
а людину гризе.
Що це таке?
(Совiсть, сумлiння)
ОСОБЛИВА НIЧ
Загадка _
Що за пiч у Гаврила -
i пахтiла, i курила,
а нiчого не зварила.
Що це таке?
(Кузня)
КУЗНЯ
Д. Молякевичу _
Дмитро Панасович, поет,
жартун непересiчний,
вiдкрив менi один секрет,
секрет - фiлологiчний.
Заговорив вiн про слова:
- Є вченi, добре знанi,
а от слова й для них, бува,
з походження - туманнi
Ось слово "кузня". Фасмер, Даль [6],
дають близьке - кузнець, коваль,
кузенний, кузниця й т.д.,
а де вони взялися? Де?
Яке походження прапра -
"кузенного" словечка? -
Уважно слухаю Дмитра:
куди веде вервечка?
Бесiдник мiй усе це враз
спромiгся пояснити:
- Ви знаєте, в селi у нас
словечко є кузити.
Коли пронизливо свистить
поземка в сивий грудень
чи в горно дмуть: "О, вже кузить!
Кузить!" - говорять люди.
Для тих, хто знає цей вiтрець,
уже не таємниця,
чом коваля зовуть кузнець,
а горно звуть - кузниця.
У мовознавцiв ми й на мить
не вiдбираєм кусня.
Та справдi: чи не вiд кузить
походить слово кузил?
БIЛИМ ПОЛЕМ Я IДУ
Загадка _
Я тонкий, твердий, та знаний всюди,
бiлим полем я охоче йду.
Що ти думаєш - очима люди
визначають по моїм слiду.
Хто я?
(Олiвець)
ЯКА НАЗВА?
Загадка-жарт _
Двiчi повторив Панько Вареник
український вказiвний займенник
i здивовано гукнув до друга:
"Це ж так зветься африканська муха!"
Яка назва цiєї мухи?
(Цеце)
МIСЦИНА НАД ЯРОМ
Загадка _
Тож бувають у мовi дива!
Це слiвце iнтригує недаром:
на шiсть лiтер - апострофiв два,
означає мiсцину над яром.
Яке це слово?
(Над'яр'я)
ЗАГАДКОВI IМЕНИНИ
Шiсть десяткiв рокiв має чоловiк,
загадку маленьку загадав для нас:
не прогавив жодних iменин за вiк,
та в життi їх справив лиш п'ятнадцять раз.
Може б, друзi, з вас хто потрудився
та й сказав, коли вiн народився?
(29 лютого)
З ОДНИНИ У МНОЖИНУ
Загадка _
Вживаюся я тiльки в однинi -
коротке слово з невеселим змiстом.
Додайте лiтеру - i в множинi
одразу стану слобожанським мiстом.
Який я iменник?
(Сум, Суми)
СЛАВУТНI МIСЦЯ
Над назвою задумавсь я,
ще в юностi почутою:
звiдкiль таке Днiпра iм'я?
Чом зветься вiн Славутою?
Читаю, стежу, та, на жаль,
все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,
що слово є славутина,
що значило в старi часи,
в народнiм давнiм звичаї
кут неповторної краси,
природи мальовничої.
А хвилi сивий Днiпр несе,
де зелень кучерявиться.
Славутне справдi тут усе,
бо все красою славиться.
А де ще є гаї, луги,
як на святiй Хмельниччинi?
Горинi тихi береги,
яр-зiллям закосиченi.
А це хiба не дивина,
в зелений бiр укутана:
Славута-мiсто вирина,
що звалося Славутина.
Вбирай красу, твори добро,
милуйся рястом, рутою -
й збагнеш, чому зовуть Днiпро
Славутичем, Славутою.
ЩЕ ПРО НАЗВИ
...Немає мудрiших,
нiж народ, учителiв.
М. Рильський
Здавна, за царя Гороха,
словом круглим, як горох,
ув оселi край порога
сипав жвавий скоморох:
- Чули? Обухiв
торбу набухав,
а Київ - виїв...
А народ же як пристебне -
слово влучне i шпарке
вiчно житиме, дотепне,
чи солодке, чи гiрке.
Мова дiдова не змеркла,
перейшла до внука:
"Славен город Бiла Церква,
ще славнiш Прилука..."
Одному Золотоноша
на всi сто хороша.
А для iншого Тараща
у сто разiв краща.
Я люблю цю перепалку -
чув про неї змалку:
"Ой хвалився Яготин -
Нiжин менi побратим".
А до нього славний Нiжин:
"Я красою не обижен.
У степу стоїть Ромен,
та й той менi не ровен".
Вiд Обухова до Iчнi -
жарти, дотепи зустрiчнi
Вiд Красилова до Варви -
все новi квiтчастi барви:
мак, любисток i ласкавець -
не будяк i не осот -
бо найкращий мовознавець
мудрий рiдний наш народ.
ПОЩАСТИЛО
Пiсенька-жарт _
У недiлю нашiй Варi
пощастило на базарi
Для курей золотокоса
пiдкупила гречки й проса.
А для себе - босонiжки,
стало легше тюпать пiшки.
Легко серцю молодому,
йде спiваючи додому:
"Трошки гречки, трошки проса,
трошки взута, трошки боса".
Бiжить без нiг
Загадка _
Бiжить без нiг в ярки, в рови,
без рук, а має рукави.
Я вiдгадав уже, а ви?
Що це таке?
(Рiчка)
СИРОТА ДО НАРОДЖЕННЯ
Загадка _
А вiдгадайте, що за дивовина
в умовi загадки незвичнi данi:
iще не народилася дитина,
а вже у мачухи на вихованнi
Що воно?
(Зозулине яйце)
ДИВНИЙ ПОЛIГЛОТ
Загадка _
Що не скажеш їй - повторить
з гарною вимовою.
I не вчила, а говорить
будь-якою мовою.
Що це таке?
(Луна)
Вимов скоро скоромовку
Вимов скоро: тiтка, квiтка,
крига, кринка, бровка,
скроня, скриня, сковорiдка
буде скоромовка!
БАБИНЕ ЛIТО
Стала осiнь луками ходити,
наснувала з павутин антен...[7]
Лiто, лiто бабине, куди ти
захурчало в триста веретен?
Ох, бабусям, дiдусям до серця
ця теплiнь (пiдмiчено давно)!
Чом же лiто бабиним зоветься
i чому не дiдове воно?
Кажуть люди: то лiтає в ступi
баба вiтрогониста Яга:
всi шляхи, усi стежини любi
скоро бiла замете юга.
Може, то на бабиних маршрутах
прядива тонкого ниточки?
Нi, летять на срiбних парашутах
на новi домiвки павучки.
I Яга тут, мабуть, нi при чому,
бо тодi вiд бабиного зла
у ясному небi голубому
павутина б чорною була...
Пригрiває сонечко потрiшки,
i сьогоднi здогадались ми:
то бабусi Осенi усмiшки
в передодень бiлої зими.
ВIД МАЛОГО
ДО ВЕЛИКОГО
Загадка _
Я суцвiття злакiв, де плоди на мливо
достигають жовтi, наче вiск.
З наголосом iншим - велетенське диво,
статуя, колона, обелiск.
Хто я?
(Колос)
ТIПУН ТОБI НА ЯЗИК!
Дiдусь вируша в кожусi,
онук подає башлик:
- Простудитесь ви, дiдусю...
-Тiпун тобi на язик!..
Недавно читав я нарис,
дiзнався наприкiнцi:
тiпун - хрящуватий нарiст
у птаха на язицi
I на язицi в людини
вискакує прищ - тiпун.
Звичайно, не без причини,
коли людина - брехун.
Поводься завжди зразково.
Якщо ж, пустий балакун,
сказав ти брехливе слово -
то й сiв на язик тiпун!..
Коли щось лихе вiщуєш,
галдикнеш, як той iндик, -
одразу ж на це почуєш:
- Тiпун тобi на язик! _
ЧОМУ ДЕСНА?
Люблю я завзятих хлоп'ят i дiвчат
за те, що до знань вони ласi;
люблю завiтати й розмову почать
з кмiтливими в класi:
- А що, коли, друзi, спитаю я вас:
що значить, примiром, десниця_ -
I весело й дружно гукає весь клас:
- Правиця! Правиця!
-Десниця, - кажу, - знає й бабця стара, -
є правою дiйсно рукою.
Чому ж тодi лiва притока Днiпра
зоветься Десною!
- Колись я по радiо чула одне
пояснення, - каже Марiчка, -
Десна - це вiд скiфських словечок спо, сне -
вода, тобто рiчка.
- Чудово! Мiркуйте, шпаркi, молодь...
дiтей заохочую знову.
Принишкли, мовчать. I я далi тодi
веду свою мову:
- Є ще одна версiя, друзi мої,
що теж нам цiкавою буде:
угору iшли по Днiпра течiї
селитися люди.
Дорога на пiвнiч була нелегка,
немало зазнали клопоту.
А назва Десна - бо була їм рiка
праворуч по ходу.
НАВЧИЛА
Жарт _
Ох цi шпаки-витiвники!
їм пишуть слово ворон,
вони читають навпаки,
виходить слово норов.
Сороко, ти не скрекоти
даремно коло хати.
У гай за вчительку лети,
навчи шпакiв читати.
Сорока вчить, усе як слiд
шпачки на вус мотають.
Черкнула їм: потоп i дiд,
дiд i потоп читають.
Дай ще урок шпачкам своїм,
сороко-бiлобоко!
Черкнула слово око їм,
вони читають: око!
Про неї слава навсебiч -
недарма скре-ке-чила.
- О, - кажуть, - зовсiм iнша рiч,
як правильно навчила!
* * *
Читать слова звичайно i навспак
цiкаво так, що не списать пером.
У нас це зветься лiтеральний рак,
а греки називають палiндром.
ХТО Я?
Загадка _
Рiчкою красивою я взяла розгiн,
раптом перша лiтера попливла в затоку,
а коли поставили iншу навзамiн -
стала несподiвано я... порою року.
Хто я?
(Десна, весна)
"КОЗАЦЬКIЇ КОНИ
НЕ ТОПЧУТЬ БАРВIНКУ"
Т. Сергiйчуку
Є речi на свiтi суцiль загадковi:
звiдкiль срiбнi цоки в звичайнiй пiдковi?
Поляже козак, повний сили i моцi, -
звiдкiль людськi сльози в коневому оцi?
Головоньку клонить... Жалобна година...
Казав було батько: "Не кiнь, а людина".
Недарма в народi говориться, синку:
"Козацькiї конi не топчуть барвiнку..."
А я не спитав, хоч iшли тодi поряд:
"Скажiть менi, тату, чому так говорять?"
морочить голову
Не буду зайвого торочить,
щоб не сказали: чув десь дзвiн...
Є вираз: голову морочить.
Але звiдкiль походить вiн?
На це знавець лiнгвiст-iсторик
вiдкаже (сумнiву нема):
"Морочить - це вiд слова морок,
а морок - це туман, пiтьма".
Тодi й синонiми нам стануть
яснiшi - що вже говорить -
такi слова, як затуманить,
як спантеличить, одурить.
Отож коли пiдкреслить хочуть,
що водить хтось когось за нiс -
"От, - кажуть, - голову морочить,
ошукує, як сущий бiс!"
ДIСТАНЬ IЗ ПIД ЗЕМЛI
До мене запитання
в листiвках i листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:
"Вiдкiль походить вислiв
iз-пiд землi дiстать?"
Подумав я, помислив -
доводилось читать,
що в люду, хай i бiднiсть,
лиш дрантя та торби, -
буває необхiднiсть
ховать якiсь скарби.
Крадiжки. I стихiї.
Й навали ворогiв.
Якi ж були надiї
не втратити скарбiв?
Тодi ж не те, що нинi,
у наш новiтнiй час -
таж не було в поминi
нiяких ощадкас.
Був спосiб для людини
свої скарби сховать
надiйний i єдиний -
у землю закопать.
До слушного їх часу
i клали всi туди,
в пiдземну "ощадкасу",
подалi вiд бiди.
Пан накладав податки,
а не внесеш - тюрма.
Бiдак стогнав: нестатки,
бо грошей же нема,
А посiпака строго,
здиравши з бiдних дань:
"Менi то що до того -
хоч з-пiд землi дiстань!"
В країнi лад змiнився,
старе розтало в млi
А вислiв залишився:
дiстань хоч з-пiд землi!
ПОТРIЙНЕ ЗНАЧЕННЯ
Загадка _
Ану прикиньте розумом:
яке словечко воднораз
республiка, i озеро,
й задушливий отруйний газ?
(Чад)
Є ТАКА КРАЇНА В БIЛIМ СВIТI
Шарада _
Ось країни назва. В нiй - п'ять лiтер;
ви їх роздiлiть на три i двi -
в листi зашумить одразу вiтер,
застрибають коники в травi,
бо отi три лiтери однi -
невеликий лiс у множинi,
другi двi - зазначу при нагодi -
вказiвний займенник з ними в згодi.
Є така країна в бiлiм свiтi
й називається вона
(Гаї-тi))
ЩОБ УЗНАЛИ УКРАЇНКУ
Не було iмення в пресi
Бiлозерської Олесi,
хоча твори з її рук
вже давно iшли у друк.
В неї прiзвище - озерне:
в ньому - бiлки гострий зiр,
i пшениця бiлозерна,
й тихий мiсяць-бiлозiр.
Мала жiнка свiй ужинок,
власним iменем красна.
Чом же Ганною Барвiнок
нарекла себе вона?
Крига тиснула iмперська,
i прибрала Бiлозерська
барвiнковий псевдонiм
(скiльки рiдного у нiм!).
Пiдказала ймення "Хата" [8]
чи котрийсь порадив брат? [9]
Там, де хата - рута-м'ята,
барвiнковий зелен-сад.
I взяла з того барвiнку
барви, вiно i вiнок,
щоб узнали українку
з-помiж тисячi жiнок.
МОВЧАЗНI НАВЧАТЕЛI
Загадка _
Хоч в уснiй мовi нас немає,
а на паперi мовчимо,
та все, що ти читаєш, друже,
сприймати правильно вчимо.
Хто ми?
(Роздiловi знаки)
КРАЇНА Й... ГОЛОВНИЙ УБIР
Загадка _
- Ой, цiкаве слово! - каже Нiна.
В словнику, як хочеш, перевiр:
напиши з великої - країна,
а з малої - головний убiр.
Що це за слово?
(Панама)
Iвaн носить плахту,
а Настя-булаву?
Ви чули примовку,
i досi ще живу:
Iвaн носить плахту,
а Настя булаву?
Так люди говорять
(i правильно цiлком)
тодi, коли в Настi
Iван пiд каблуком.
А факт iсторичний
в основi тут лежить.
Загляньмо в минуле -
побачим вочевидь.
На Лiвобережжi
у той прадавнiй час
Iван Скоропадський
став гетьманом у нас.
Любив надмiр жiнку -
отож не дивина,
що правила Настя,
вродливиця-жона.
Вона i в державнi
втручалася дiла.
Тож Настина влада
безмежною була.
Й пiшло помiж людом
(бо видно ж наяву):
lван носить плахту,
а Настя булаву!
ТАЄМНИЦЯ
ЗВИЧАЙНОГО СЛОВА
Я запитую учнiв,
чом рослина будяк,
красень гордий колючий,
називається так?
Запитально дивлюся,
раптом чую:- Будяк? -
обiзвалась Ганнуся, -
Бо росте вiн будь-як!
- Молодець ти, що маєш
власну думку про це.
Але зараз узнаєш,
звiдки дивне слiвце.
У Франка є це слово
в написаннi бодяк.
Може, це випадково?
Нi, не просто це так!
В словi кожна карлючка
мов пiдказка, мов код.
Я згадав, що колючка
по-болгарському - бод.
А рогами колоти -
по-росiйськи - бодать
(не лише полiглоти
можуть щось розгадать!).
Мови дивний разочок
нам пiдказує, як
слiв сукавсь мотузочок:
бод, бодяк i - будяк!
ЯК ЗАЧЕПИТЕ - ПОКОЛЕ
Загадка _
Свитка сива, аж бiляста.
На однiй нозi стоїть.
I, здається, нiби хваста,
знаний протягом столiть.
Малинова на все поле
шапка сяє, мов корона.
Як зачепите - поколе.
Й це не напад - оборона!
Що це таке?
(Будяк)
ОТ ТАК ШТУКА!
Метаграма _
Для всiх була я люба-мила
вгорi всерединi кiмнати.
Як першу лiтеру згубила -
на лузi почала брикати.
Ще згодом лiтеру згубила -
зробилась iменем дiвчати.
Та - що за лихо? - ще згубила
i стала нотою звучати.
Передостання ж утекла -
лишилось я.
Хто ж я була?
(Стеля, теля, Еля, ля, я)
БАРВIНОК НЕЗНИЩЕННИЙ
Скiльки є на свiтi квiтiв,
стiльки є на свiтi мов.
"Дивне розмаїття"
Скажiте, чому це повинно так бути,
щоб стiльки зела i барвистих суцвiть -
i раптом не стало барвiнка чи рути, -
чому це повинно так бути, скажiть?
А скiльки ж було ворогiв знавiснiлих,
жорстоко топтали барвiнковий цвiт;
топтали на схилах, батькiвських могилах,
а вiн кучерявивсь, дивуючи свiт.
Чи то закодовано, може, чи звикнув,
але незнищенний таки, далебi
Бо скiльки не никнув, зi свiту не зникнув,
зорiють очицi його голубi
I хай там найтяжча бiда а чи скрута,
все рiдне ми будем плекать i любить.
Не зникне уже нi барвiнок, нi рута,
покiль є земля i небесна блакить.
ЯМ КРАЇНИ I СТОЛИЦI?
Загадка _
Ану, фiлологи натхненнi,
з допитливими лицями:
якi країни однойменнi
iз їхнiми столицями?
(Алжир, Тунiс, Люксембург,
Мехiко, Бразилiя та iн.)
ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ГОРIШОК
В редакцiйнiй кiмнатцi
видавництва "Днiпро"
метикують завзятцi,
кожен гострить перо.
А поетом же хвацьким
був iз них не один.
Та сидять над Словацьким
кiлька добрих годин.
Б'ються ентузiасти,
спiльний в них iнтерес:
як рядок перекласти -
цi то пес, цi то бес?
Так на так - зникне рима:
чи то пес, чи то бiс -
втрата неприпустима, -
хто по дрова, хто в лiс.
Варiант: "нечистяка
чи собака?" - не те.
Де таланту ознака?
Дiло наче й просте?
Й мова наша спроможна
вiдтворити вповнi
Чи по-польському можна,
а по-нашому - нi?
Вже i сум, i зажура,
й пошук знову i знов...
Аж тут раптом Сосюра
до кiмнати зайшов.
Пера всi вiдiклали,
гурт - до нього увесь.
- Як би ви переклали -
цi то пес, цi то бєс?
- Як? - I тут же розв'язка
поетичний рекорд, -
Дуже просто: будь ласка,
чи то хорт, чи то чорт?
БIЛУГОЮ РЕВIТИ
Тепер, звичайно, весь народ -
дорослi, навiть дiти
прекрасно знають цей зворот:
бiлугою ревiти.
Та звiдки помилка така
в схiднослов'янських мовах?
Адже рибина це морська
з родини осетрових!
Лiнгвiсти свiдчать недарма,
що тут у мовi хиба:
"В бiлуги голосу нема -
вона нiма... як риба!"
Ох, цi таїни, хай їм грець!
Тут нашорошуй вуха:
у морi є такий ссавець
з дельфiнових - бiлуха!
Вiн справдi iз морських глибин
реве, немов корова.
I дивно, як цих двох тварин
змогла поплутать мова? .
Подiбнiсть винна звукова!
Та знають навiть дiти
i розумiють цi слова -
бiлугою ревiти!
ЩО МОЖЕ ЛIТЕРА
Загадка _
Букву З поставим мiж складами -
буде любий нам фольклорний твiр,
С поставим - матимемо з вами
металевий головний убiр.
Що це таке?
(Казка, каска)
БЕРЕЗОВА КАША
Син одбивається од рук.
Ракетки. Самокати.
Батькiвським правом до наук
почав я спонукати:
- Щось ти уроки занедбав, -
все iгрища тi вражi
Гляди, щоб ти не скуштував
березової кашi!
На це всмiхається не зле
синок довготелесий:
- Я знаю, - каже, - сiк, але
щоб каша iз берези?
А я йому: - Того, хто вчивсь,
любили предки нашi
й несли за те, що не лiнивсь,
до школи горщик кашi
Хто ж не обтяжувавсь нiчим,
суворi предки нашi
всипали добрих рiзок тим -
березової "кашi".
А знав би ти, якi були
з берези пруття голi,
що ними дiтвору сiкли
в старiй церковнiй школi.
О, там старались що не крок
"пiдвищувати" бали
i за невивчений урок
безжалiсно стьобали.
Тож батько наш i нам казав
за витребеньки нашi:
- Гляди, щоб ти не скуштував
березової кашi!
лохвиця
Коли ми їдем Київ - Суми,
побiля Лохвицi - мiсток.
Обабiч - заростi. Внизу ми
аж вiдчуваєм холодок.
Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох, лохина,
що є в Грiнченка в словнику.
Та головне, що рiчка в'ється
повз давнi насипи, вали.
Сухою Лохвицею зветься
i є притокою Сули.
Снiгами живиться й дощами,
й, буває, так пересиха,
що, мов калюжка мiж кущами,
стає воiстину суха.
Та назва не дає спокою:
що ж Лохвиця в собi таїть,
що може бути i сухою -
як тайну слова зрозумiть?
Щоб дивну назву розтлумачить,
нас може виручить слiвце -
слов'янське локва. Що це значить?
А означає слово це -
калюжа, рудочка, болiтце
(а зменшувальне - локвица).
I докажiть ви, що не звiдси
походить назва Лохвиця!
ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ
Слова рiднi, питимiї
ще раз пригадайте:
"Учiтеся, брати мої,
думайте, читайте..."
А чи генiй випадково
в час важкої стуми
повторяв пекуче слово:
"Думи мої, думи"?..
"В Україну, - мовив сумно, -
iдiть, думи-дiти".
Щоб розумно, не бездумно
ми жили на свiтi
Тож не нидiть нам, не скнiти -
йти, не знавши втоми.
Розумiть, чиї ми дiти,
пам'ятати, хто ми.
"ДIДУ МIЙ, ДУДАРИКУ"
У селi з давнiм другом
в тиху пору теплiсiньку
над Сулою, над лугом
рiдну слухаю пiсеньку:
"Дiду мiй, дударику,
ти ж, було, селом ходиш,
ти ж, було, в дуду граєш,
тепер тебе немає,
дуда твоя гуляє..."
А Сашко менi: - Друже,
в спiвах - рiднi бувальщини.
I пiснi не байдужi
до духовної спадщини:
"...i пищики зостаються,
казна-кому дiстаються"...
Хай звучить i не модно
сопiлчина небiжчика,
не для кого завгодно
зоставалися пищики.
Як сказати Сашковi,
чим я пiснi завдячую?
Полюбив її змалку
я душею дитячою:
"Дiду мiй, дударику,
ти ж, було, селом ходиш..."
Виклика кожним звуком
почуття в нас незвiданi,
що дiдами онукам
з правiкiв заповiданi...
ЗНАЧЕННЯ ПОБIЛЬШИТЬСЯ
Метаграма _
Це слово часто стрiнете:
три лiтери у нiм;
та першу з них замiните
в цiм словi чарiвнiм -
i значення побiльшиться
одразу в сто разiв.
I будете ви тiшиться
з двох зовсiм рiзних слiв.
Якi це слова?
(Рiк, вiк)
ЛИСИЙ I БОСИЙ
Загадка _
Ану, хто з вас вiдгадає
(може, хто й не вчеше):
згори лисий поглядає,
знизу - босий бреше.
Що це таке?
(Мiсяць i собака)
НЕ ЛИШЕ ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНА
Загадка _
А хто порадує мене -
скажiть менi, будь ласка:
в якому словi частка не -
пiдсилювальна частка?
(Нехай)
I ТАКЕ БУВАЄ
Загадка _
Хто жiноче ймення вiдгадає,
дуже миле у своїй природностi,
що в пестливiй формi означає
представницю iншої народностi?
(Марiйка, марiйка)
ПТИЦЯ й ПАРАСОЛI
Загадка _
Летить птиця на роздоллi,
випускає парасоль
Що це таке?
(Лiтак i парашути)
МЕТАЛЕВА ЖИРАФА
Загадка _
Хоч не слон я i не робот,
а жирафа металева,
вантажi беру у хобот -
цеглу, рейки i дерева...
Хто я?
(Пiдйомний кран)
158
ДИВЛЯТЬСЯ СЕСТРИЧКИ
Загадка _
Дивляться сестрички
так, немов живiї:
жовтi в них очички,
бiлi у них вiї.
Хто вони?
(Ромашки)
жити па широку ногу
Прислухаємось до слiв потроху.
Часом кажуть про якихсь друзяк:
"Звикли жити па широку ногу,
розкошує так тепер не всяк!"
Що то за нога така широка?
Де у нашiм висловi взялась?
Дошукатись - немала морока,
а бува, i встановити зась.
Треба знать середньовiчну моду
i тодiшнiх багачiв буття:
у Європi модi на догоду
величезне шилося взуття.
Це взуття носили i слов'яни,
козиряла в нiм усяка знать:
що ботинки довшi - бiльше шани,
можна багача по них пiзнать.
Як, бувало, йде цабе велике -
зразу видно, що воно "з панських":
ледве не з пiвметра черевики,
широко ступати треба в них!
Щоб ходить зручнiше - неодмiнно
мали щось робити мудраки:
в носаках тримать набите сiно
або ще загнути носаки.
У Парижi про панiв великих
i сьогоднi можна ще почуть:
"О, цi мають сiно в черевиках!",
тобто добре, в розкошi живуть.
Тож i ми простежить маєм змогу
i потвердити для читачiв:
вислiв жити на широку ногу
породила мода багачiв.
Є вона й сьогоднi, рать не боса,
правда, вгору носака не пне.
Але глянь: iде, задерши носа,
або, ще як кажуть, кирпу гне.
ПИЛИП IЗ КОНОПЕЛЬ
Перш нiж лiзти, люди важать,
на який ступить щабель.
Щось невлад зморозиш, кажуть:
як Пилип iз конопель.
Хто такий Пилип той дивний
i чого вiн там сидiв? -
Iнтерес уже спортивний
до таких крилатих слiв.
Жив пан Фiлiп (з книг я знаю).
Шляхтич, з польських був земель
з Сандомирського десь краю,
iз мiстечка Конопель.
Якось вiн прибув на раду
(сеймик саме скликав їх),
щось там бевкнув не до ладу -
у присутнiх подив, смiх:
- Хто то? - всi питають.-Пробi! -
Та на нього оком стрель.
- То пан Фiлiп iз Конопi!
(пан Пилип iз Конопель).
I пiїпов Пилип у люди
аж за тридев'ять земель.
I пiшов гулять усюди
той Пилип iз конопель.
А можливо, що й не в цьому
слiв крилатих справжня суть.
Бо Пилипом, як вiдомо,
у народi зайця звуть.
Може, iстина так близько,
не за тридев'ять земель:
просто вискочив зайчисько
iз звичайних конопель.
Вам цiкаво, - тема, звiдки?
Iз Мiцкевича узята.
Придивiться до примiтки -
"Пан Тадеуш". Пiсня п'ята.
РОБИ, ЩОБ НЕ ПЕРЕРОБЛЯТЬ
Казав татусь - робити треба,
не виглядать, що зробить хтось.
"Роби, та так, щоб пiсля тебе
перероблять не довелось".
Бо всi пра-пра i дiд, i баба -
в калюжу ще нiхто не сiв.
А виросте якась незграба,
то пiдведе Бiлоусiв.
Iще навчаючись у школi,
запраг, щоб дiло йшло на лад.
Я колоски збирав у полi,
я прислухався до порад.
А радили вставати зрання,
порада ж ця - великий плюс.
I я збагнув: секрет - старання,
i нинi з iншими дiлюсь:
"Роби, i не зважай на втому,
i не чекай, що зробить хтось.
Коли ж зробив, то щоб нiкому
перероблять не довелось!"
I ЧОГО ВОНО ТАК?
Наяву чи ввi снi десь верба чи смерека,
чи з лататтям ставок чи болiтце грузьке,
але раптом побачиш - на хатi лелека -
щось таке українське, щось рiдне, близьке.
Наяву чи ввi снi десь тополi над шляхом,
чи село, повз яке проїжджав разiв сто, -
а прилiплене десь у куточку пiд дахом
так оселю теплить ластiв'яче гнiздо.
I чого воно так, що на рiднiй стежинi
чи на довгих шляхах неймовiрно трудних,
так бентежать серця нам ключi журавлинi,-
може, предкiвськi душi вселилися в них?
МОЄ СЕЛО
Моє село - нi гiр, нi круч, -
рiвнина, рiвнина.
Пусти - покотиться обруч
до самого Ромна.
I вiд стрiмких роменських круч
дорога вздовж ланiв:
пусти - покотиться обруч
до самих Курманiв.
Чому обруч? Як атрибут
вiн, може, й застарiв.
Та я - i це пiдкреслю тут -
iз роду бондарiв.
- Ми не якiсь, - казав мiй дiд, -
заблуди-пришелепки.
У тих, хто забува свiй рiд,
не вистачає клепки.
СЛОВО НАШЕ РIДНИ
Акростих _
Р_оде наш красний, роде наш прекрасний,
Iн_шого в свiтi не шукаєм ми;
Д_ух український, вольний, незагасний,
Н_е подолати силам зла i тьми:
Е_ри нової вже гримлять громи.
С_лово погiдне, слово наше рiдне,
Л_юбим тебе ми, будем вiк любить,
О_брiй вiдкрився, всiм свiтам ти видне,
В_идне як сонце, як ясна блакить;
О_ рiдне слово, хай тобi щастить!
[1] Семантика (вiд гр. Semantiko - означальний) - значення слова,
словосполучення i т.п.
[2] Прокруст - мiфiчний старогрецький розбiйник, який вiдрубував або
витягував ноги жертвам, що не вiдповiдали довжинi його лiжка.
[3] Баторiй Стефан - король польський.
[4] Шамрайназва лiсу.
[5] Курманiвська - вiд назви "Курмани", рiдного села автора.
[6] Фасмер Маке (1886-1962) - нiмецький фiлолог-славiст. Даль Володимир
(1801-1872) - росiйський мовознавець i письменник.
[7] З вiрша мого брата Олекси.
[8] "Хата" - український лiтературний альманах. виданий 1860 року в Петербурзi
[9] Бiлозерськi Василь i Микола - дiячi української культури, рiднi брати письменницi Ганни Барвiнок.
Немає коментарів:
Дописати коментар