Смерть Івана Сірка

Борис Мозолевський

Був місяць травень.

Пахло молоком.

В заплаві білі лебеді ячали.

На пасіці вмирав Іван Сірко -

Гроза татар, погуба яничарів.

У Грушівці молились матері,

Звертаючись по диво до ікони.

І, голову схиливши, край зорі,

Немов людина, плакав сірий коник.

Стояла вже кістлява із серпом,

І янгол сів над Бейкушем на кручі.

На пасіці вмирав Іван Сірко,

І бджоли мед збирали з груш квітучих.

А де ж та сила, що вела на бій?

Набився в очі морок пелехатий.

І шабля гостра, і сухий набій,

А руку на кістляву не підняти.

Мов і не мчав ще вчора на коні,

Од вітру аж стелилась чемериця!..

Лишаю мало дітям і жоні,

Бо все життя прожив для товариства.

Агов, братове січові орли!

Озвіться, де ви, з ким ішов за віру?..

Одні у Дикім полі полягли,

А інших погноїли по Сибіру.

А треті - щоб в колисці ви сконали

До того ще, як м'яти вам траву! -

Брат брату оселедці постинали,

Не змігши поділити булаву.

Люблю тебе, веселий мій народе,

За відданість роботі і борні.

За вдачу заповзяту і за вроду,

За слово влучне і дзвінкі пісні!

Ми другу люльку віддамо й кресало,

Як пить - то пити, битися - то бить.

Але щоб у сусіда товще сало -

Оце вже зась! Ходім його топить!

Того й нас б'ють то ляхи, то ординці,

Того й нас гноблять всі, що ми дурні.

Вам завтра залишитись наодинці -

Потопитесь у власному ж лайні!

Один з-поперед одного - в лакизи,

Аби вгодити батечку-царю.

Продажні шкури, сміття, блюдолизи!

І це за вас я йшов колись на прю?

І це народ, що й дідьку не покориться, -

Мов окунці, вплива у ятері?

Брати мої, та що ж це з нами коїться?

Невже на це нас родять матері?

Господь вас від спокуси одведи,

Від пихи, від омани, від облуди.

Тримайтесь брат за брата, як жиди,

Бо щастя вам на цій землі не буде.

Молюся, боже. Боже, не губи

Сиріт своїх, обласканих Москвою.

Та розуму вклади їм під чуби,

Щоб думали хоч трохи головою.

Щоб хоч на день дивилися вперед,

А не жили, чим бог пошле сьогодні.

Земля гуде, - збирають бджоли мед.

І не тому збирають, що - голодні.

Покладено їм - дбати про життя.

А и лише співаємо вівати.

А ми і те, що маєм, до пуття

Не вмієм ні любить, ні шанувати.

Та де було й навчитись нам, рабам,

Серед цькування, підступу і знади?..

Простіть мене усі, кого рубав

Під Перекопом, не простивши зради...

Знов підступа до серця печія...

Вам легше, хто живе у хаті скраю!

Не я рубав - рубала лють моя!

Чи правий був? Як би ж то знать! Не знаю...

Блаженні всі, у кого совість спить!

А я свою не збуду й за дукати.

Не плач, мій коню. Може, бог простить, -

Не довго вже лишилося чекати.

Усе прийму, бо що було - було.

Вклонися Січі, вірний мій товариш.

Життя - мистецтво, а не ремесло.

Раз проспівав - назад не проспіваєш.

Чи слід лишу, чи в забуття порину?

Надіюся, хоч, може, й без надій.

Лиш ти, мій болю, ти, моя Вкраїно,

Живи в добрі, святись і молодій.