1
Старенька в чорному вбранні
Стояла при дорозі –
І стиснув серце біль мені,
Моя душа в тривозі.
Прості слова «Ради Христа» -
Вповняють щемом душу…
Кому потрібна ця біда?
Я конче знати мушу!
2
Світ обов’язку і боргу
Без тепла і ласки…
Чи піти мені до торгу
Та й купити маску
Й захиститися від болю,
Що серденько крає?
Бо такую темну долю
Воно не приймає,
Не приймає і не хоче
А ні на хвилину…
Тому рветься і тріпоче,
Як тая пташина.
3
Замість розуму – Закон,
Замість серця – щось холодне,
Зграя суєтних ворон,
Вічно диких і голодних –
Ось що людство, ось хто люди,
Що ж тут зробиш , що ж тут вдієш,
Марно перли світла сіять,
Не зростуть вони в цім бруді…
4
Ти раб, друже, свого тіла
І потреб без меж.
Куца думка, марне діло –
Чому так живеш?
І не знати тобі волі,
В небі не літать.
Спить, напевно, твоя доля –
А могла б співать!
5
Не бажай утіхи й насолоди,
Не бажай того, що стане прахом,
Не давай на те своєї згоди,
Щоби йти в куряві битим шляхом.
Адже ти не хочеш умирати,
Гнити заживо у смертнім тілі,
То ж навіщо, о людино-брате,
Прагнути того, що тільки тлінне?
Думкою прикутий ти до тіла,
Що закрило ясний світ від тебе,
То ж прокинься, подивись у небо,
Не корись, Людино, вражій силі!
6
О Жінко, о Сестро, о Мати!
Пролий світло серця на світ,
Щоб горя планеті не знати
На сотні, на тисячі літ!
Щоб людям в єднанні міцніти,
Щоб радість сплітала вінки, -
Бо всі ж ми у Матері Діти
Для щастя на світлі віки.
7
Хто пам’ять в нас відняв - чиї ми діти,
Нащо живемо і куди йдемо?
Безглуздий біг життя не можем зупинити
Чи не тому, що глибоко спимо?
Одне над одним хочем мати владу,
Аби лиш бути «зверху», і всього,
Цінуєм не людину, а посаду,
Страждаємо від розуму свого.
Чи є на світі Надрозумна Сила,
Щоб нам без нас могла допомогти?
Так блиснула, всім небом загриміла,
Щоб сонні очі враз прозріли,
Душа жахнулась, заболіла
Від власних дій, безглуздої мети!
АЛЛА СТЕПАНЕНКО м. ПАВЛОГРАД
Немає коментарів:
Дописати коментар