Пам’яті Василя Стуса
та його побратимів
Не пригаса жертовний той вогонь
Ні під пльовками, ні під підошвами,
Ані попід тюремними замками
Не пригаса жертовний той вогонь.
У карцерному пітьмищі горить,
На тлі снігів північних – яскравіє,
Сліпим на зрячість подає надію,
Бо в сліпоті несила далі жить.
Вже й кат весь у трудах своїх упрів,
Вже ніч комусь свій вирок пише,
А він, отой вогонь, іще жаркіше,
Мов смолоскип – та й супроти вітрів.
О Україно, це з твоїх долонь
Дарована свята жарінь офіри!
Аби комусь не згасла в тебе віра
Не пригаса жертовний той вогонь.
Страшні твої чорнобильські хрести,
Моя журо й довіку жалібнице,
Раба під жезлом ствердлої правиці,
Та все ж кажу: – Яка щаслива ти!
Щаслива тим, що в тебе є сини.
О, розгодинь свої стражденні очі!
Бо то ж за тебе у похмурих ночах
Горять жертовним полум’ям вони.
Цілуй сивини ранніх їхніх скронь,
Кажи їм: – Я жива! Жива, допоки
Отой вогонь горітиме високий
На лезі днів, і мислів, і безсонь…
Не пригаса жертовний той вогонь.
Ганна Світлична м.Павлоград
Немає коментарів:
Дописати коментар