І ти скіф – і я скіф.
Світ наш посполитий.
Тож бере мене сміх –
Що нам ще ділити?
Борис Мозолевський
– І ти українець –
і я українець.
Ну що нам з тобою ділити?
Ти з Лівобережжя –
я з Правобережжя.
Землі однієї ж ми діти.
– Та спільна земля ця
тепер вже не наша.
На правому – ляхи,
у нас – московити…
І де вже своє нам робити?
– І ти українець –
і я українець.
Та тільки під різні прапори
ми стали з тобою
і йдемо до бою.
І хтось таки когось поборе –
чи то під червоним,
чи жовто-блакитним…
– А рідна земля
вже не наша,
не наша!
На правому німці –
на лівім совіти…
Тож бути нам разом не світить.
– І ти українець –
і я українець.
В борні не бували ми кволими.
Ти за імперію –
за есесесерію
на Збручі поклав свою голову.
За Україну –
Велику, єдину –
на Збручі також я загинув.
– Ось тільки земля ця
давно вже не наша!
На лівім – совіти,
на правім – совіти.
Й рабами ростуть наші діти.
– І ти українець –
і я українець.
Обоє не гнулись під кулями.
Та що ми у спадок
лишили нащадкам?
І досі живуть безпритульними…
– Бо наша земля
й дотепер ще не наша!
На лівім – бандити.
На правім – бандити.
Під ними і внукам ходити.
– І ти українець –
і я українець.
Чи ж мало в нас глузду і гарту?!
Чому ж тоді хтивий
лукавий чужинець
знов нашу розігрує карту?
– Земля ж наша рідна
ще й нині не наша…
Тож що нам ділити?
Ну що нам ділити?!
Володимир Стецюк
Немає коментарів:
Дописати коментар