Мене в житті вела любов.
Всього було на тій стежині:
Падіння, злети знов і знов,-
Та йшла і йду по ній донині.
Я йшла за нею наче в сні,
Що йду над прірвою - не знала,
І у найтяжчі мої дні
Любов мене оберігала.
Я йду за нею у життя
Колись утраченого раю
Нема для мене вороття
Бо страху смерті вже немає.
Горить, горить моя Зоря
І заклика мене здалека…
А в синяві летять, летять
Крилаті вісники - лелеки…
Алла Степаненко
Немає коментарів:
Дописати коментар