Невже вам
Милі батоги?
Що ж ви ото
Собі обрали?
Вас обкрадають, –
Відняли стодоли,
І крихтами
Роти позатикали.
На вас плюють!
Вас поїдом їдять!
Плюндрують!
А ви?..
Нездарам Славу роздали,
По закутках забились
І сидите у крайній хаті?!
Своїх же рідних діточок
Гламурним душожерам
Віддали за ґрати.
Це ж їм,
Маленьким вашим, –
Скалічені долі!
Це ж їхні –
Знівечені мрії!
Що ж їм тепер далі?
Якого щастя
В свого
Розбещеного бога
Благати?
За що їм дячити батьків?
Що спромоглись навчити,
Як мідяки в старців трусити?
Як вішатись і на дротах
горіти?
Як з Кобзарів
робити ворогів?
Чи, може, як,
заламуючи руки,
Під цвинтарем на місяць
голосити?
Гляньте за море!
Чи то не ваші діти
Поїхали cортири ляхам
мити?
Чи то не ваших доньок
Женуть під кабанів –
Кохати?!!
Нівроку, залишаться
каліки дурнуваті.
Чи то не їм будують
Нові катівні й каземати?
Чи ви с…сліпі??!
Вставайте!
Розірвіть кайдани!
Побийте хижі ікла!
Женіть їх батогами!
Чи ви р...р...раби??!
2002 рік Ігор Моісєєнко
Немає коментарів:
Дописати коментар