КОРТЕЖ

Василь Ковтун   

По брущатій мостовій

Гнівно й величаво

На броньованій гнідій

Мчав слуга держави.

 Як Будьонний до параду,

З ним його кіннота,

Всюди-спереду й позаду

Холуїв босота.

 Перекрили весь проспект,

Де провозять тіло,

Зграя гончих за респект

Тужиться уміло.

 Від старань аж помокріла,

Пнеться охорона,

Щоб, не дай Бог, не злетіла

З голови корона.

 Щоб ні муха, ні комар

Навіть не дзижчали,

Гонять з рота піну й пар

Трударі-шакали.

 На деревах і дахах

Висять верхолази,

Навівають смуту й страх

Снайпери-зарази.

 Зупиняються авто,

На дорогах корки,

Банда чоловіків сто

Їде на розборки.

 Рух обмежено повсюди

Для слуги народу,

Як приковані верблюди

Навіть пішоходи.

 Все завмерло навкруги

Не літає птиця,…

Лиш Дніпрові береги-

Горді  як годиться.

 Їм величним все-одно

Що там за персона,

За яке таке гумно

Б’ється охорона.

 Не збагнути їм ту суть

Злобу і агресію,

Чи то золото везуть

Чи ведуть процесію.

 У нахабства нема меж,

Як води у річки,

Лиш не має той кортеж

Траурної стрічки.

 Бо лише тоді в пітьмі,

В думах і в тривозі,

Коли близьким із рідні

Бути на  дорозі.

 А одна лише дорога,

Коли так везуть,

Якщо праведник до Бога

Йде в останню путь.

 Тож не будь таким чудним-

Водночас, вельможе,

Бути мертвим і живим

Ще ніхто не може…

10 грудня 2011 р.