ГАЙДАМАКИ

Василь Ковтун

Приснився сон мені суворий

В своїй глибокій дивині,

Наснилися поля і гори

Країни, що у давнині.

Там, на узліссі рідним краєм,

Де сивий стелиться туман,

Як чорний ворон понад гаєм

Летить грозою отаман.

Під ним єдиним вічним другом

Пливе в тумані вороний,

Підков не чути стукіт лугом,

Лиш пар у ніздрі, й той німий.

А далі - вірні гайдамаки,

Немов злітають десь згори,

Обличчя вкрили шрами-знаки

Холодно-ярської пори.

Попереду, як слід, бунчужний,

Той, що тримає гордо стяг,

Який для хлопців бравих, мужніх

Життя цінніше був в боях.

На тім знамені величаво,

Міцний, як український дуб,

Мов посміхаючись лукаво,

Над краєм майорить тризуб.

А поруч золотом пшениці,

Що вже полущилась мов дерть,

Палає вироком в зірниці

«Україні волю, або смерть!».

І так небесні українці

Над рідним краєм пропливли,

Де всі разом, чи по одинці

За нього в землю полягли.

В очах світилася надія,

Тримались гордо у сідлі,

Як і колись - вела їх мрія

Своєї матінки-землі…

А я ж стояв посеред поля,

Мов заворожено-німий,

Не запитавши – в чом їх воля?

До чого цей парад чудний?

 І лише думки досить стало:

«Куди ж ви сміли попливти?»

Як із туману пролунало:

«Тепер за гайдамаку – ти!»

«Тепер тобі даємо право

Про України волю дбати,

Завершити священну справу,

Щоб ми спокійно могли спати»…

Прокинувся в поту холоднім

Душею сповнений тривог,

Та вже я знав про що сьогодні

Мені сказав одвічний  Бог.

Тому мені ці сновидіння,

Тому щиросердечна біль,

Щоб пам’ятав свої коріння,

Щоб дбав про гайдамацьку ціль.