ОРДА

Василь Ковтун   

Знову над степом насунули хмари,

Злий вітер шмагає гілля,

Лютують по краю безчинні татари,

Ордами топчуть поля.

 Чоботом грізним ламають стеблину

Стиглих живих колосків,

Що потом і сіллю зростили родини

Українських дочок й синів.

 Що в землю святу вкладали з любов’ю

Надії і віри зерно,

Зігріте козацькою гарячою кров’ю

Пролитою в землю давно.

 Топчуть чужинці безмежжя країни,

Спустошують душу землі,

Щоб не зросли колоски України

На вільному полі ріллі.

 Їм бусурманам не дав Бог пізнати,

Їх не навчив того бай,

Що діток своїх знесилена мати

Похрестить вмирати за край.

 Щоб знову і знову під свист батогів

Укрилась ріллею земля,

Щоб хвилею-співом своїх ворогів

Прогнали колосся-поля.

 Так з давніх століть і до нашого часу

З ордою із різних боків

Б’ється  країна  з надією спасу

Із пекла скажених віків.

 І в цій боротьбі за жадану свободу

Страшніше не має біди,

Коли колоски українця-народу

Від власної гинуть орди…

15 листопада 2011 р.