ВЕЧІР

Василь Ковтун

Вмостились сутінки на плечі,

Лизнули зморене чоло,

Десь із глибин крадеться вечір,

Щоб втихомирити село.

Не чути криків на майдані,

Де босонога дітвора,

Звільнивши ноги від кайданів,

Футбол давала «на-гора».

Завмер в степу трудяга-трактор,

Що денно землю вивертав,

Його гучний двигун-реактор,

Теж на нічний спочинок став.

Затихла матінка-корівка,

Вже не реве тужливе – «Му»,

Як тільки ніжним співом цівка

Стекла в відеречко-суму.

Пилюку стомленого шляху

Вкрив сивиною дух-туман,

Із лісу навіває жаху

Охриплий пугач-атаман.

Заснув ставок під синім небом

Під шепіт млявих куширів,

Укрившись ними наче пледом,

Полинув в сон серед ярів.

Щось крикне злякано куріпка

З гущави встелених кущів,

У шибко вдарить і не рідко

Нудне гудіння крил хрущів.

Сховалось сонечко за обрій,

Востаннє кліпнув проміне́ць,

Цій не звичайній миті добрій

Тихенький вечір сплів вінець.

Господар місяць ввись піднявся,

На моріжок зійшла роса,

Даремно вечір десь тинявся -

Яка ж в нім  все-таки краса!

Так милувався би й до ранку,

Якби не кляті комарі,

Як вечір з ніччю у серпанку,

Мов дівка з хлопцем – до зорі!

 27.04.2012р.