ГОЛОДУЮЧИМ

Василь Ковтун

Очі прищурені, скули німі,

У руки горнятко з водицею,

Пов’язка тривожна палає в пітьмі,

Укривши чоло плащаницею.

Погляд націлений, губи тремтять,

Хребет перетягнуто шкірою,

Думи, мов птиці, увись відлетять

І знов повертаються з вірою.

Серце шалене клекоче в набат,

Душа виривається з тіла,

Напруга на нерви у сто кіловат

І скроня за мить побіліла.

Натомлені рухи вишукують тінь,

Повзуть від пекельного сонця,

Нескорений дух Господніх створінь

Прорубує волі віконце.

Підрізані крила, голос хрипить,

Заморене голодом тіло,

Спротиву символ на лобі горить,

Штовхає на праведне діло.

По гострому лезу, на вістрі ножа,

Назустріч непроханій смерті,

Засмоктує рани пекуча іржа,

Та кроки нестримано вперті.

Невинні і горді за власні думки,

З любов’ю народжені діти,

Із темних в’язниць зривають замки,

Щоб вільним ключем полетіти.

А глянеш у вічі незламним борцям,

Де правди вогонь голодує,

І думою вклонишся їхнім серцям,

Бо кожне мільйонів вартує!

  03.05.2012р.