МОВА УКРАЇНЦІВ І ХОХЛІВ

Василь Ковтун

У високих горах неба-краю,

Де в піднебессі чути лиш орлів,

По волі Божій як птахи у зграю

Злетілись мови українців і хохлів.

Одна весела, говірка й щаслива,

На санях трійки бравих вороних,

А друга ж боса, у вишиванці й сива,

У думах стомлена і слід очей сумних.

Та, що взяла себе за господиню,

Та, що вважала себе не рівня їй,

Відкривши рота, як протухлу скриню,

Ліниво мовила суперниці своїй.

«Так в чьом же дєло, мілая падруга,

Чево так смотрішься, не весела в глазах?»

Слова як крила, що зв’язали туго,

Злетіли суржиком, мов полонений птах.

«Алі тєбя не любят тваї люді,

Алі нє маєш свой дамашній стол?

Хатя б прієхала ти на крівом берблюдє,

Не говорю уже - імела б ти престол»…

На тій промові і обірвались звуки,

Бо вже не мала потороча слів,

Як тільки Українська з болю й муки

Підняла очі та пролунала в спів.

Укрились піснею холодні чорні гори,

Мелодій дзвін рознісся навкруги,

Слова, як ноти, полинули в  простори,

Моря затихли, завмерли береги.

Орли злетілись, вмостились на вершині,

Теплом повіяло із сонячних небес,

З тієї босої і сивої богині

Слова сплітались у косу́ чудес.

Мов очамріла дівиця-самозванка,

Почувши мову ту святу співочу,

А ще та українська вишиванка,

Лише кивнула, що «І я так хочу».

І так же ніжно, тихо і красиво,

Немов до рідного і Божого дитя,

Їй Українська мовила правдиво,

Забувши дні похмурого життя.

«Ну що ж зрадлива, галаслива діва,

Я можу вкласти у твої рядки,

Щоб зрозуміла ти ті ноти співу,

Свої б очистила від бур’янів грядки́?

Покинь ті сани та мерщій зі мною,

Підемо краєм гордо й босоніж,

Щоб напоїти люд словесною водою

Та вийняти із спини гострий ніж.

Заллємо рід струмковим свіжим співом,

Внесемо правдоньку у кожен Божий двір,

Щоб за столом, де буде сало з хлібом,

Рікою тік козацький поговір.

Хай навкруги лунає наше слово,

Нехай здійсниться священний заповіт,

Давай із суржика просіємо полову,

Та заспіваємо на весь тутешній світ.

А коли станеться оте блаженне диво,

Та переродяться хохли в святий народ,

Лише тоді я заживу щасливо,

І це найкраща для мене з нагород!»

 21.02.2012р.