ЗНАМЕННЯ

 Ікона в Лаврі плаче. Струмить кров

 І лик Христа задумливо-суворий…

 Тут, в підземеллі, я молюся Словом,

 Повторюючи знов, і знов, і знов:

 - Чому ж Ти, Боже, погляд відвернув

 Від України та її народу?

 Чому Ти знов забрав у нас свободу?

 Не чуєш нас, немовби Ти заснув?

 В печері – тиша. Блимають свічки

 І я чогось-таки іще чекаю,

 Хоч вірю, сподіваюся, і знаю,

 Що Він, Святий, не любить балачки…

 З ікони очі дивляться крізь душу:

 - ТО ВИБІР ВАШ І ТІЛЬКИ ВАШ, ПАНОВЕ!

 ВСЕ В СВІТІ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ СЛОВА,

 ВИ МОЛИТЕСЬ – Я ПРИСЛУХАТИСЬ МУШУ…

 ВИ ПРОСИТЕ ГРОШВИ ЗА РОКОМ РІК!

 СВІТОГЛЯД ВАШ ЗАТЬМАРЕНИЙ ГРІШМИ!

 А ЯКБИ СХАМЕНУЛИСЯ НА МИТЬ –

 БУЛО БИ ЩАСТЯ В ЦІЙ ЗЕМЛІ НАВІК!

 Чому ж ми всі і досі не разом?

 Чом кожен тягне віз у власний бік?

 Чому панує сатанинський сміх,

 Коли я плачу поруч із Христом?

 Тож скільки нам іще терпіти, брате?

 Коли забудем про гетьманський гонор?

 Коли в кулак загорнемо прокльони

 І оберемо ВІРНІСТЬ замість зРади?

Андрій Кісельов