НА РОЗДОРІЖЖІ

 Тобі присвячую

Як швидко згорів дитинства мого курінь,

 Той самий, в якому грала фантазій скрипка.

 О доле, не хочу більше таких прозрінь.

 І звідки це скло? В кімнаті розбита шибка.

Як довго болять ті рани, яких нема...

 Для інших нема. Для мене ж вони - клейноди.

 На плечі садів раптово упав туман,

 А вітер забув свої урочисті оди.

Він мужньо замовк, щоб я говорить змогла,

 Щоб людям відкрити встигла богів секрети.

 І знову не влучить в мене оман стріла,

 І знов я вночі прокинуся з криком "Де ти?"

Наснилось мені, що втратила я сестру:

 Її понесли у Вічність шалені хвилі.

 О швидше б мене ударив натхнення струм -

 Тоді заговорять вірші мої стокрилі.

Не варто усіх любить і усім прощать,

 Якщо найрідніші душі пильнує морок.

 Рука пам'ятає дотик твого плаща.

 Молитва німа обійдеться без риторик.

Я світом блукаю, дика, як сто вітрів,

 Я правди шукаю, в серці сховавши втому.

 Він вірить у мене - той, хто мене зігрів,

 Тож з мандрів далеких я повернусь додому.

Наталя Федько