Василь Ковтун
Там в широкім чистім полі,
Де шепочуть колоски
Буйні вітри-друзі волі
На свої зійшлись святки.
Прилетів тихенький подих,
Що колише гомін трав,
Дітвору котрий заводить
В сміхоту своїх забав.
Той, що хмари розвіває,
Гонить блискавки з небес,
Що гуде, немов співає,
Завітав творець чудес.
Що гуляє морем-світом
І панує на тім тлі,
Мореходам шле привіти,
Розвернувши кораблі.
Що в пустелі піднімає
Гострі й ріжучі піски,
Караванам що складає
Спраги болісні казки.
Що в зимову холоднечу
Роздягає до кісток,
Що тримає вперто плечі,
Тим, хто проти
робить крок.
Всі зібрались на тім святі
І закликали до дій,
Мертвій тиші заспівати,
Розігнати буревій.
Як один впряглися в плуга,
Кожен тужиться що сил,
Хоч ремні і душать туго
Та зростає сила крил.
Піднялись над мертвим краєм,
Разом дунули на світ…
Тиші мертвої не має,
Вмить загинув її слід.
Загуляло синє небо,
В горах гримнула гроза,
Вітром здуло все, що треба,
Світ став чистим як сльоза.
Куди й ділись темні сили,
Що паскудили буття,
Що брудні свої могили,
Розривали для життя.
Стало тихим і спокійним,
Море жовтих колосків,
Як з’явився вітер мрійний,
Так і згинув в вир віків.
Лиш подумалось про різне,
Що за дивні чудеса?
Хоч і був той вітер грізним,
Та яка за ним краса.
От би взяти це
за приклад,
Мабуть то був Божий знак,
Після спільної молитви
Всім зібратися в кулак.
Та ударити як треба,
Силі дружній досить спать,
Щоб як вітер аж до неба
Вільно всі змогли літать!
05.10.2011р.
Немає коментарів:
Дописати коментар