Десь, за вікном чужих авто,
У скверах міст, де нас нема,
Панує спокій і тепло
Забутих мрій старого дня.
Тобі ж лишаються завжди
Чиїсь слова, знайома тінь,
Вчорашні дні, безглузді сни
І важкість паперових стін.
Страшна нудьга, гидке «але»,
Зрадливі спогади, печаль,
Та з часом забуваєш зле,
Холонеш, як холоне чай.
Не згубиш тільки осад сліз,
Та час залагодить і це,
Ковтатимеш цинічний слиз,
Кидатимеш їдке слівце,
Зникатимеш, як цінний вид,
І світлим ранком сивини
Збагнеш, зростив гниленький плід,
Бо не плекав в собі весни.
Не вірив у чужі слова,
Жалівся вперто і нікчемно,
І заплатив за це сповна
Життям, проведеним даремно.
ЛЮБОВ МАСЛОВСЬКА
Немає коментарів:
Дописати коментар