Осібниця

Жила собі поважна Бджілка

Осібно в лісі край села.

В сосні дупло у неї: Білки

Колись хатинка це була.

Носила мед. Всіх обминала.

Дупло тримала на замку.

Зозуля скрушно так кувала.

Та що бджолі оте "Ку-ку!"?

Усе б нічого. Але якось

Скік-скок до Бджілки –  білчин син:

Гультяй, нероба, розбишака –

Такий на ліс увесь один.

Сказав: "Негайно вибирайся

З мого, бо мамине, дупла!

І ще –  сплатити постарайся

За всі роки, що в нім жила".

"Так я ж дупло купила в Білки.

У мене є і документ".

"Я не жартую, чуєш, Бджілко,

Папір мені – не аргумент.

Дупло це білчине, а отже,

Моє. Я житиму у нім.

На старість ти оглухла, схоже,

Звільни мені негайно дім!"

До рою Бджілка полетіла

Просити помочі мерщій.

"А ти ж осібно жить хотіла, –

Сказав на те бджолиний рій. –

Тож вибачай нам, сестро. Тільки

Сама, як знаєш, порядкуй".

І без дупла зосталась Бджілка.

Замерзла взимку у ліску.

Мені, як вам,  жаль Бджілку дуже.

Бач, не здолать без рою зло.

...Як до громади ти байдужий,

То й власне не спасе дупло.

Іван Левченко, першодрук, 16 січня 2013 року