Невесело

Оптимістичній Радмілі Корж

Перехитрю негоду – ці дощі.

Цей сірий і туманний ранок…

Мов на душі у мене ра-до-щі!

Й чому – пояснювать не стану.

А просто так-от – радість на душі!

А просто – настрій фантастичний!

Водохреща за мить… І так дощить:

Оце доживсь до чого в січні!

Та в сірім небі бачив я блакить:

Уміє ж січень небо звеселити!

Отак би й словом вміти веселить.

Уміть радіти кожній миті.

Іти й бажати щиро всім добра.

І навіть псу, що зранку виє,

Чи то від втрат, чи від образ:

Червоні плями дощ он миє…

Мене побачив, і на мить замовк:

Зализує криваву ранку.

Іду додому: весь, як пес, намок.

Невесело – дощить із ранку.

Негоду я не зміг перехитрить.

Хоч намір мав таки чудовий.

Водохреща за мить... Туман… Дощить…

І де воно – веселе слово?..

Іван Левченко, першодрук, 17 січня 2013 року