Помилка художника

Світлій полтавці Аллі Кравцовій

Дивина: сірий зайчик узимку

Загубив білий свій маскхалат…

Чи то може, Весна – диво-жінка –

Вже до березня кличе зайчат?

Дяка-дяка, красунечко Весно!

Під твоїм під надійним крилом

Все навкруг оживе, мов воскресне,

Благодатним зігрівшись теплом.

Десь там сонце свій промінь лаштує:

З-поміж хмар аж пашіє вогонь.

Люба Весно, за зайця прошу я:

Забери із собою його! 

Бо уже знемага від утоми:

Білий сніг видає в акурат.

Забери із собою сірому.

Ні – віддай йому свій маскхалат.

Бач, як склав він до тебе благально

Свої лапки – й  на задні аж сів.

Люба Весно, візьми без скандалу,

Бо вже спасу нема від вовків.

Я не знаю, хто був той художник,

Але білі узимку зайці…

Хай забілить, якщо ти не можеш

Віддать шубку. І крапка на цім.

Іван Левченко, першодрук, 17 січня 2013 року