ПОТІК

Василь Ковтун

Життя зникає не водночас,

Немов краплина пливе поволі,

У морі дійсності без прикрас

Рубці малює на хвилях долі.

Летять хвилини немов сніги,

Вкривають холодом губи щирі,     

Фарбують сивими береги,

Втопивши молодість в їхнім вирі.

Рве хвилерізами стук сердець,

Розбито юність в уламки літер,

Куди ж поплентався вітерець,

Чом сивиною повіяв вітер?

Куди ж розбіглись з човна роки,

Чому розмило з каміння сушу,

Чи витре очі ще змах руки,

Чи безпорадність залишить душу?

Чому ж краплини мов водогін,

Вже не пливуть, а летять потоком,

Чому ж їм  кинутись навздогін

Стає все тяжче із кожним роком?

........................................................

Не чути відповіді з тьми віків,

Лиш подих з ніздрі у сиві скроні,

Та б’ють копитами в ритм років

Про всяк запря́жені небесні коні.

05.02.2013р.