Обіцяний рай

Іван Левченко

А давай будем ми говорити,

А роки проминають нехай.

Іще ночви старі не розбиті,

Як і віра в обіцяний рай...

Ми, як діти, щасливі з тобою,

І чого б то не бути удвох?

Чи то в серці ще мало любові,

Чи на вірність випробує Бог?

Де вони – ті красуні звабливі,

Наче мрії в розбуджену рань?

Іще віра не щезла у диво –

Там і тут, і повсюдно він – рай.

Та вже юнь, як у сивім тумані.

Плине човен – у зрілість пора.

Ти зі мною –  найкраща з обраниць.

Тільки де він – обіцяний рай?

У човні то весло як не трісне,

То вода проступає на дні…

І про рай недоспівана пісня

Притлумилася в серці мені...

І не зчулися – виросли діти.

Ми на станції стріч і розлук.

Може, їм пощастить рай зустріти,

Але тільки нехай щоб без мук.

Не виходить… Бо кожен, звичайно,

Набива собі ґулі свої.

Замість раю приходять печалі.

І змовкають в гаях солов’ї.

Вже і ночви –  старі і розбиті.

І човна віднесла течія…

Де ж він рай той обіцяний в світі,

Розкажи, сива ладо моя?

Ти не знаєш і я теж не знаю.

Ночви й човен укрив білий сніг.

Проминає життя, проминає...

І здається вже раєм мені.

Та цінуймо ж, що випаде в долі!

І як хочеш його називай,

Не повториться й миті ніколи:

Рай обіцяний – справджений рай. 

Я  у доброму гуморі зранку:

Хочеш каву у ліжко? Несу!

Мені в радість твої забаганки.

Може, в цьому і раю вся суть.

Іван Левченко, першодрук, 15 січня 2013 року