ЦІЛЬ.

Василь Ковтун

Крок… І ще один крок,

Рух стримує втомлений біль,

По волі небесних зірок,

Уперто прямую на ціль.

Б’є дзвонами в думи набат,

Тривога висмоктує вдих,

За полем новий перекат,

І я в ролі пари гнідих.

Назустріч пливе небокрай,

Мов ранена птаха без крил,

Злітаю в омріяний рай

В останньому подиху сил.

В судомі стискається м’яз, 

Тріщать перегнуті кістки,

Як риба, потрапивши в яз,

Шукаю до мрії містки.

Крізь жили витягує нерв

Напруга у сто кіловат,

Як рваний покручений черв,

Повзу на священний набат.

З полону розжарених верст,

У груди приймаючи фронт,

Тягну свій призначений хрест

В далекий святий горизонт.

Лиш, кинувши погляд назад,

Святу проклинаючи путь,

П’ю віру з мільйонів лампад,

Що слі́дом до цілі ідуть.

27.01.2013р.